Квітень 2019
Равлюк Л. Р. методист ІППОЧО
1 квітня
Міжнародний день птахів
Міжнародний день птахів проходить щорічно в рамках
програми ЮНЕСКО «Людина
і біосфера» і не випадково саме у квітні. 1 квітня 1906 підписанаМіжнародна конвенція з охорони птахів. День птахів — це не тільки річниця Конвенції, але і час прильоту
пернатих із зимівель. За традицією в цей час в очікуванні пернатих розвішуються шпаківні, дуплянки та інші «пташині будиночки». Повернення птахів святкується також як прихід весни.
Вперше цей день, як масове дитяче свято, стало
проводитися в Сполучених Штатах Америки ще з 1894 року. Організатором виступив
педагог Чарльз Бебкок (інтендант шкіл) з містечка штату Пенсильванія. Незабаром
його підтримала одна з популярних газет «Пітсбургська телеграфна хроніка», яка
стала популяризувати це свято.
За деякими даними Міжнародна конвенція з охорони
птахів, корисних сільському господарству, була підписана 19 березня 1902, а
вступила в силу, мабуть, саме в 1906 році.
1 квітня
день сміху.
Сьогодні в світі
відзначають Міжнародний день сміху. У цей день прийнято розігрувати родичів,
друзів, знайомих і просто незнайомих людей.
В одних країнах 1 квітня називають Днем сміху. Принаймні, так вважають в
Англії і США, а в Шотландії - «Днем зозулі», в Японії - «Днем ляльки» і зовсім
вже неделікатно називають своє першоквітневе свято жартів в Італії. В Україні ж це «День сміху».
Правда, не дарма стверджує народ: коли на носі квітень, нікому не вір!
В цей день кожен не проти пожартувати над оточуючими, ніхто не
застрахований від розіграшів і навіть найсерйозніші мимоволі посміхаються.
Як показують соцопитування, більше 70% людей збираються розіграти
кого-небудь зі своїх знайомих. Причому все по тих же опитуванням найбільше
каверз слід очікувати від студентів і, як не дивно, людей, що займаються
бізнесом і мають свою фірму, зате бабусь побоюватися не варто, хоча може все і
навпаки, адже на перше квітня жартують всі.
Що ж це за свято
таке? Яка його історія?
1 квітня - цей День не внесений ні в які календарі знаменних дат і
всенародних свят, але його цілком можна віднести до міжнародних, оскільки він з
однаковим успіхом відзначається і в Україні і в Росії, і в Німеччині, і в
Англії, і у Франції, і в Скандинавії , і навіть на Сході.
Кожна людина любить поприколюватися над ким-небудь, пожартувати або
розіграти, але один день в році цим займаються абсолютно всі, від дитини до
дорослого, від студента до ділової людини. Але ось чому цей день припадає саме
на перше квітня, точно сказати ніхто не може.
Інші стверджують, що це свято зародилося ще в стародавній Індії, де 31
березня відзначали свято жартів. Також є припущення, що 1-го ж квітня в
стародавньому світі жартували тільки ірландці, та й то в честь Нового року.
Ісландські саги свідчать, що звичай обманювати 1 квітня, був введений богами на
згадку про Скадею, дочку Тіасса.
Ще за однією версією, звичай жартувати 1 квітня, пов'язаний з перенесенням
нового року. До другої половини XVI століття, європейський новий рік починався
в кінці березня. До цієї події готувалися, ходили один до одного в гості,
дарували подарунки. Сама зустріч Нового року відбувалася 1 квітня. Пізніше, за
указом французького короля, початок року офіційно стали відзначати 1 січня, але
багато підданих продовжували святкувати 1 квітня.
Є й версія, за якою цим святом ми зобов'язані неополітанському королю
Монтерею, якому на честь свята з нагоди припинення землетрусу піднесли рибу.
Через рік цар зажадав точно таку ж. Такої ж знайшли, але кухар приготував іншу,
дуже схожу. І хоча король розпізнав підміну, він не розгнівався, а навіть
розвеселився. З тих пір і увійшли в звичай першоквітневі розіграші.
2 квітня
Міжнародний день дитячої книги
Багіра, чорна пантера з казки про Мауглі, в англійському оригінальному
варіанті - чоловічої статі, це «він», а американські діти впевнені, що історія
Еллі, Опудала, Залізного Дроворуба і Сміливого Лева закінчується з відльотом
Гудвіна додому і поверненням Еллі в Канзас.
Цікаво,
що свою першу книгу «Гаррі Поттер і філософський камінь» Джоан Роулінг
закінчила в 1995 році. Літературний агент, який погодився її представляти,
посилав рукопис у 12 видавництв, але всюди її відхилили. Тільки через рік
рукопис був прийнятий маленьким лондонським видавництвом Bloomsbury, хоча його
головний редактор навіть після схвалення книги був упевнений, що Роулінг не
заробить багато на дитячих книгах, і радив ій знайти постійну роботу.
Дитячі книги - це
не тільки література, коли всім смішно, кумедно або забавно, і не коли все
просто і наочно, яскраво і привертає увагу, а коли за допомогою художніх
образів, зрозумілих дітям, розповідається про життя, тобто в правильній дитячій
літературі перед нами, перш за все, постає яскрава картина світу в різних
життєвих ситуаціях.
Починаючи з 1967 року з ініціативи і
за рішенням Міжнародної ради з дитячої книги (IBBУ) 2 квітня, в день народження великого казкаря
Ганса Крістіана Андерсена, весь світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи
тим самим важливу роль дитячої книги у формуванні духовного і інтелектуального
обличчя нових поколінь Землі.
Кожного року одна
з національних секцій IBBУ виступає спонсором цього чудового свята.
Традиційно ця
секція запрошує популярного письменника написати Посланння дітям всього світу і
відомого художника для створення до Міжнародного дня дитячої книги свого
оригінального плакату.
Для довідки: Ганс
Християн Андерсен народився 2 квітня 1805 року в маленькому містечку Оденсе,
розташованому на одному з датських острівців - Фіонсе. Він був неперевершеним
казкарем, проте Андерсен не писав тільки для дітей. Він хотів, щоб його казки
читали і дорослі. Ганс Християн Андерсен злився, коли його називали дитячим
казкарем і говорив, що пише казки як для дітей, так і для дорослих. З цієї ж
причини він наказав, щоб на його пам’ятнику, де спочатку казкаря повинні були
оточувати діти, не було жодної дитини.
Нещодавно в Данії
була виявлена невідома досі казка Андерсена під назвою «Сальна свічка». Рукопис
був знайдений серед паперів в архіві датського міста Оденсе місцевим істориком.
Фахівці підтвердили справжність роботи, яка, можливо, була написана відомим
казкарем ще в шкільні роки.
році.
3 квітня
Олесь Терентійович Гончар
Народився 1918 року в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині у межах Дніпра)
у родині Терентія Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків.
Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, з
Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області. Бабуся замінила майбутньому письменникові матір.
Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був
записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по
матері; ім'я Олесь з'явилося, бо в класі вже був інший Сашко, тому, щоб
розрізняти учнів, хлопця записали як Олесь). Також хлопцю було виписано в
сільській раді нове свідоцтво про народження, згідно з яким він начебто
народився в Сухій. Відтоді все життя Олесь Гончар вказував у автобіографіях,
анкетах і відомостях для довідників як своє місце народження саме село Суху.
Вже в наш час вдова Олеся Гончара Валентина
розповіла про це, а також про справжнє місце народження.
Як підтвердження, було знайдено запис у метричній
книзі Покровської церкви Ломівки про те, що письменник народився саме у
Ломівці.
Тридцяті роки в житті Гончара — період формування
його як митця. До вступу до Харківського університету (1938) він навчався в Українському книжково-газетному
технікумі (1933-37), де в той час викладав Шевельов, який пізніше згадував його як свого найздібнішого
учня; працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і
дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник.
Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван
Мостовий» тощо) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз
стрічався в житті. 1936 р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу
тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися.
У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону
пішов добровольцем на фронт. Про долю цього батальйону письменник написав у
романі «Людина і зброя», за який став лауреатом республіканської премії ім.
Шевченка. Влітку 1942 року потрапив у полон, звідки втік 1943-го і продовжував воювати в Червоній армії. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини
мінометної батареї. Нагороджений орденами Червоної зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу».
Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам
письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для
майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так.
Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових
поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і
новел, передусім — роману «Прапороносці»..https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Oles_Gonchar_moneta.jpg
У 1959—1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників
України, у 1959—1986 роках —
секретар правління Спілки письменників СРСР.
У 1973 році підписав колективного листа групи радянських письменників до редакції газети «Правда» щодо
Солженіцина та Сахарова[2].
Від 1973 року — голова Українського
республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік
Академії наук України.
Працю на ниві художньої прози Гончар постійно поєднує
з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень
поетики Михайла Коцюбинського і Василя Стефаника, він згодом створив десятки статей,
які вже публікувалися в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «О
тех, кто дорог», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) та входили частково до
шеститомного зібрання творів письменника. Твори Гончара перекладали 67-ма
мовами, а творчий досвід письменника засвоюють і вітчизняні, й зарубіжні
майстри слова.
Нагороджений багатьма орденами та медалями. Помер 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.
4 квітня
День
народження української співачки
Квітки
Цісик
Народилася 4 квітня 1953 року в нью-йоркському районі Квінз (нейборгуд Озон-Парк) в сім'ї Іванни (дівоче
прізвище — Лев) та Володимира Цісиків — післявоєнних емігрантів із Західної України
Володимир Цісик ще з дитинства навчав своїх доньок
грати на скрипці та фортепіано. Так Квітка пізнала скрипку, коли їй було лише
чотири роки. Марія, врешті, стала відомою піаністкою, була директором консерваторії у Сан-Франциско, вела майстер-класи у Карнегі-холі.
Квітка
ж, крім гри на скрипці в акомпануванні сестри Марії, опановувала сценічне
мистецтво в балетній школі відомої балерини Роми
Прийми-Богачевської (головна роль у балеті-казці «Попелюшка», 1967 рік; балетна сцена опери «Анна Ярославна» у
Карнегі-Холі, 1969 рік), співала в хорі,
займалася вокалом У хорі Квітка часто співала з маленьким Майклом
Джексоном, майбутнім королем поп-музики Крім того, займалася кінним спортом
Дитячі й юнацькі роки Квітки Цісик проходили за
звичними для української емігрантської родини школярсько-вишкільними заняттями.
В буденні дні Квітка Цісик навчалася в американській стандартній школі, а по
суботах прямувала до «Школи українознавства» (Озон-Парк), куди її записали
батьки, намагаючись зберегти зв'язок з батьківщиною та українським людом. Крім
того, більшість українського емігрантського юнацтва мала за честь перебувати в
рядах пластунів, де їхні наставники продовжували виховувати та спрямовувати в
любові до України. Які б заробітки не мала українська родина в еміграції,
справою честі було відкласти кошти на літній табір для своєї дитини. Не була
винятком й родина Цісиків. З 7 до 16 років юна пластунка Квітка відвідувала ці
тритижневі табори в горах — жили в наметах, щовечора збиралися довкола
великої ватри, вчили українські пісні, пізнавали українські обряди та звичаї. У «Пласті» здобула ступінь
пластуна-розвідувача. 1967 року організувала з дівчат 30-го куреня імені «Софії Галечко» в Нью-Йорку (Улад Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок, УПЮ) співочий гурт
«Соловейки», яким керувала протягом трьох років. До складу гурту входили
пластунки-розвідувачки Реня Сафіян, Віра Самощак, Христя Зимна, Марійка Гой,
Марійка Костів, Ліда Прокоп, Марта Навроцька, Ліда Голюка, Уляна Ільницька й
Оксана Шуль. Дівчата виконували пластові,
народні та популярні пісні, супроводжуючи спів грою на гітарах.
Квітка
Цісик виступала з гуртом на пластових таборах, на різноманітних великих
культурних заходах української громади — юнацька Орликіада та Свято Весни; оселя «Вовча тропа» в Іст-Чатемі під час приїзду
Верховного Архієпископа Кардинала Йосипа Сліпого; вишивані вечорниці;
вечір самодіяльності з нагоди 20-річчя Пластової Станиці в Нью-Йорку (на плівку
були зроблені записи українських народних пісень, але їх доля невідома); вечір
молодих талантів у Літературно-мистецькому клубі в Нью-Йорку[8][9][10]. Але через свою постійну музичну зайнятість Квітка потроху залишає
«Пласт». Згодом, у зрілому віці, закладений в дитинстві вишкільний український
фундамент відіграв чималу роль[джерело?] у
творчій натурі співачки
Після
закінчення 1970 року Вищої школи музики і мистецтва у Нью-Йорку Квітка Цісик
навчалася протягом одного року в Харпер-коледжі — складовій частиніУніверситету
штату Нью-Йорк у Бінгемтоні (англ. State University of New York at Binghamton, SUNY at
Binghamton)[11], де в той час її
старша сестра Марія викладала гру на фортепіано. Тоді вже мала декілька
записаних власних пісень
В січні 1971 року ініціативним комітетом (голова — Любомир
Зобнів, який складався переважно зі студентів Харпер-коледжу, до Дня соборності України була створена телевізійна програма «Думки про Україну»
(англ. «Thoughts of Ukraine»). Сценарій підготували Марія Цісик (викладач музики)
та Марія («Міма») Коропій (аспірант з французької мови; ведуча української
програми на радіо). В програмі були представлені українські народні танці; прозвучали поеми Тараса Шевченка, пісні у виконанні Квітки Цісик під гітарний супровід
Богдана Соханя (студент з Нью-Йорка) та Юрія Турчина (студент Ратгерського університету), пісні під супровідфортепіано Марії Цісик. Окремі виступи були гармонійно об'єднані
фотографічним матеріалом з України та
фоновою музикою, яку вибрала та відтворила для програми Марія Цісик. Ввечері 22 січня програма
«Думки про Україну».
Показово, що телепрограма стала цінним активом для
святкування Українського Дня, отримала одностайні схвальні відгуки багатьох
американців українського походження в цій місцевості, а також представників
інших національностей.
Липень-серпень 1971 року Квітка провела в Бельгії на
шеститижневому семінарі «Європейська опера» (англ. European Opera Seminar), вигравши стипендію SUNY на стажування в Гентській консерваторії за ролі в студентських оперних постановках. В Генті вона студіювала
оперний спів поруч з такими зірками нью-йоркськоїМетрополітен-опера, як тенор Вільям Льюїс (директор семінару), диригент , сопрано Марія
Дорньє та мецо-сопрано Мерилін Хорн співала в оперній постановці «Ріголетто» Верді. Це дало молодій співачці можливість під час студій
безпосередньо спостерігати за роботою професіоналів. В кінці навчального
семестру відбувся сольний виступ Квітки Цісик, за який вона отримала схвальні
відгуки у свідоцтві, виданому після стажування
Повернувшись з Бельгії, продовжила навчання в Маннес-коледжі у Нью-Йорку по класу скрипки. Але, зрештою, пісня переважила.
Через рік Квітка покинула скрипку та перейшла на навчання по класу академічного співу. Згодом, віддаючи шану
батькові, Квітка Цісик в одному з інтерв'ю так прокоментувала свій вчинок: «Я
мала його пальці й техніку, але мріяла співати, і досі почуваюся винною, що
покинула скрипку…»[19]. Вчилась у відомого
хранителя та популяризатора віденської оперної традиції Себастьяна Енгельберга. 1974 року закінчила Маннес-коледж. За час навчання декілька
разів була стипендіатом братсько-допомогового Українського Народного Союзу, як членкиня 457 відділу.
Співачка мала рідкісне колоратурне сопрано. За оцінками музикознавців, голос Квітки
мав неймовірний вокальний тембр, у
якому виділявся особливий, дзвінковийобертон,
притаманний лише сопрановій колоратурі; рідкісний вокальний тембр Цісик містив у собі очевидні скрипкові тони]. До того ж, Квітка
вміла співати так званим «білим голосом» — своєрідною манерою жіночого фольклорного співу, яку можна почути в карпатських селах. У Квітки
є кілька пісень в альбомі «Пісні України», заспіваних «білим голосом»
Після смерті батька (Володимир Цісик помер від інсульту в 1971 році, коли Квітці було сімнадцять) потреба заробляти
на життя звернула молоду співачку з оперного шляху в світ джинґлу.
Певний час вона виступала в клубах Нью-Йорка та не втомлювалась надавати свої записи продюсерам і
рекламним агенціям для прослуховування; багато разів співала оригінальні
мелодії Юрія Турчина для Радіо «Свобода» — записи робились під егідою Юрія Денисенка, який на той час
працював ді-джеєм на
радіостанції[24]. Це, зрештою,
принесло позитивні результати. В середині 1970-х Квітка
відчайдушно увірвалася в світ реклами на телебаченні та радіо, де її
чекала справжня американська слава.
Ще студенткою Квітка, взявши собі псевдонім Кейсі, не
відчувала жодних труднощів у різних музичних стилях. Її почали запрошувати джазові, поп- і рок-зірки.
Цісик допомагала Роберті Флек, Бобу Джеймсу, Дейвіду Сенборну, Майклу Болтону,Карлі Саймон, Лінді Ронстадт та іншим, а також Квінсі Джонсу —
відомому продюсеру-аранжувальнику Америки, котрий відкрив феномен Майкла Джексона.
·
«Ти осяюєш моє життя» Джозефа Брукса (1977 рік) — виконала всі пісні головної
героїні. Фільм було відзначено«Оскаром» та «Золотим глобусом» за найкращу пісню[27]. Цісик також
зіграла в епізодичній ролі дружки нареченої — головної героїні цього
фільму;
·
«Віз»] Сідні Люмета (1978 рік) — співачка дорослого хору в
музичній пригодницькій адаптації «Чарівника країни Оз». Головні ролі в фільмі
виконали, зокрема, Даяна Росс і Майкл Джексон.
·
«Ділова дівчина» Майка Ніколса (1988 рік) — бек-вокал для саундтрека «Let the River Run» у виконанні Карлі Саймон.
Неодноразово брала участь у комерційних проектах. За
допомогою її витонченого співу свій імідж створювали корпорації ABC,NBC, CBS, Burger King, McDonald's, American Airlines та Delta Air Lines, Coca-Cola, Pepsi-Cola та
інші. З початку 1980-х вона
стала однією з найдорожчих і найпопулярніших виконавиць джинґлів у США —
рекламних мотивів для радіо й телебачення. 1981 року Квітка записала для компанії «Ford Motor» рекламну пісню «Have You Driven a Ford Lately?».
Відтоді й аж до смерті вона залишалася єдиним голосом цієї автомобільної
компанії. 1987 року в компанії «Ford» підрахували, що загальна
аудиторія Квітки склала понад 20 мільярдів слухачів — майже в чотири рази більше ніж
населення Землі на той час. Це світовий рекорд для корпоративного соліста.
Також виконувала джинґли для Chevrolet, Cadillac, Toyota.
1983 року разом з матір'ю відвідала Україну. Це був
неафішований і перший (як і останній) раз, коли Квітка завітала до історичної
Батьківщини. На той час її пісні були заборонені в Україні. Цей візит обмежився гостюванням у приватних
помешканнях. Відтак і жодних концертів, жодних творчих зустрічей (лише пізніше,
в жовтні 1996року, сестра Марія відвідала Україну з фортепіанними
виступами та презентувала родину Цісиків на Міжнародному музичному фестивалі
«Київ Музик Фест'96».
Перший
диск з українськими піснями «Kvitka» або «Songs of Ukraine» («Пісні України») був
записаний 1980 року, другий «Two colors» («Два кольори») — 1989 року. У
період між записами сталося розлучення з першим чоловіком композитором-аранжувальником Джеком Кортнером і одруження 11 червня 1983 року з інженером звукозапису Едвардом Раковічем]. Однак усі троє
працювали над обома українськими альбомами, у створенні яких особливо посприяв
її другий чоловік Едвард. Завдяки своїй професійності, душевній натурі та
щедрості (на запис обох альбомів витратила 200 тис. доларів)
Квітка зібрала для запису альбомів 40 найкращих студійних інструменталістів
Нью-Йорка, тих, кого собі не могли дозволити відомі поп-зірки США. Партію рояля виконувала старша сестра Марічка. Як наслідок — 2
альбоми української легкої музики. За словами самої Квітки, ці альбоми не були
бізнес-проектами, а скоріше родинною справою, це був подарунок для всіх
українців, хоч би в якій частині світу вони жили, музика для душі, пам'ять про
свою батьківщину. Співачка та її перший диск зібрали 1988 року багато нагород на фестивалі в Канаді, а1990 року обидва альбоми були номіновані на премію «Греммі»
в категорії «Contemporary folk».
1989 року Квітку намагалися запросити для участі в
концерті діаспори в рамках фестивалю «Червона рута»; 1992 року — в концерті з нагоди другої річниці
незалежності України з піснею «Я піду в далекі гори»; пізніше були перемовини про серію концертів на
Батьківщині. Як зазначила двоюрідна сестра Квітки Цісик, співачка мала певну
засторогу перед виступами на надто людних концертах, відтак це, та її постійне
студійне навантаження ставали перепонами в запланованих гастрольних турах, і по
Україні в тому числі.
Квітка Цісик планувала випустити третій україномовний
альбом з колисковими або сучасними піснями, але цьому не судилося
статися — її життя передчасно обірвалося . Останньою піснею, записаною Квіткою, були «Журавлі» на слова Богдана Лепкого. Згодом пісня стала символом трагічної долі самої
співачки.
5 квітня
День народження першої української конституції
Перша українська
конституція була прийнята на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому
березі річки Дністер 5 квітня 1710 року.
Повна назва цього документа — «Договір та Встановлення
прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу
Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною
старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім
звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним
голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою».
Пилип Орлик був
близьким до гетьмана генеральним писарем, котрого після смерті гетьмана Івана
Мазепи було обрано на раді старшин його наступником. Конституція Пилипа Орлика
- скорочена назва документу, що визначав права і обов’язки обраного гетьмана.
Ще її інколи називають Бендерською конституцією тому що вона була прийнята
українським козацтвом саме біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер,
а турецька назва цого містечка — Бендери, нині це територія Молдови.
6 квітня
День народження народної артистки України Ірини
Білик
З чотирьох років Ірина Білик почала співати, з п'яти
років займалася танцями та класичним балетом.
Пісенну кар'єру розпочала з шести років в дитячому пісенному ансамблі
«Сонечко», який активно гастролював по всьому СРСР, брав участь в дитячих та
музичних теле- і радіопрограмах. Нишком від батьків, із семи років почала
відвідувати музичну студію, займалась на сусідському фортепіано.
У той же час вчилась у театральній студії: оцінюючи її роботу на сцені,
фахівці пророчили маленькій Ірині Білик велике театральне майбутнє. У десять
років Ірина написала свою першу пісню.
Закінчивши музичну школу, вісімнадцятирічна Ірина
Білик почала викладати музику для дітей, мала свій постійний клас.
У 1989 році Ірина Білик стає студенткою Київського державного музичного училища ім. Глієра, спеціалізація — естрадний вокал.
З 1988 року Ірина Білик починає працювати над власним
репертуаром і вже в 1989 році взяла участь у фестивалі «Червона Рута». Мешкаючи в готелі з поганими умовами, Ірина Білик
захворіла — і, на її думку, невдало виступила на конкурсі, хоча вже тоді
вона зуміла привернути серйозну увагу фахівців. Участь у «Червоній Руті» 1989 року була першою і останньою участю Ірини Білик в
конкурсних акціях як учасника.
У лютому 1990 року на фестивалі
«Весняні надії» у Вінниці відбулося знайомство
Ірини Білик з музикантами гурту «Аякс» — Юрієм
Нікітіним, Георгієм
Учайкіним таЖаном
Болотовим. А вже в липні вони створюють гурт
під назвою «Цей дощ надовго».
З 1991 року Ірина Білик і «Цей дощ надовго»
розпочинають співпрацю з творчим професійним агентством «Ростислав Шоу».
У 1992 році Ірина знімає своє перше професійне відео на пісню
«Лише твоя». У цьому ж році вона бере участь та стає лауреатом міжнародного
фестивалю «Пісенний Вернісаж. Нова українська хвиля». У1993 році Ірина Білик і «Цей дощ надовго», як гості, беруть
участь у двох найпрестижніших святах — фестивалі
«Марія» (Трускавець)
та Першому міжнародному фестивалі «Слов'янський базар» (Вітебськ),
де вперше виконують концептуально новий для України музичний твір під назвою
«Нова». У грудні 1993 року група «Цей дощ надовго» перетворюється у
менеджмент Ірини Білик та засновує "Продюсерське агентство «Нова». У 1994 році Ірина Білик починає активно гастролювати по
Україні. Наприкінці 1994 року Ірина дебютує як ведуча телевізійного новорічного
шоу «Ніч Новорічна» (УТ-1).
Навесні 1995 року Інформаційна служба США (посольство США в
Україні) відповідно до статистичних досліджень запросила Ірину Білик, як
найпопулярнішу співачку країни, для участі у програмі відвідин президентом США Білом Клінтоном Києва. Тоді ж Ірина Білик мала аудієнцію з Білом
Клінтоном та його дружиною.
Восени 1995 року Ірина Білик вирушає у перший в історії
української популярної музики концертний тур «Нова», в рамках якого і відбулося
перше велике сольне шоу Ірини Білик У Національному палаці «Україна» (3600
глядачів), яке пройшло при повному аншлагові. У 1995 році, за опитуванням журналістів «Мистецькі вершки
року-95», Ірина Білик була названа найпомітнішою постаттю в сучасній
українській музиці.
З 2
квітня по 15 травня 1997 року Ірина Білик вирушає у найграндіозніший концертний
тур в історії українського шоу-бізнесу — всеукраїнський
концертний тур «Так просто», який пізніше номінувався на здобуття нагороди
«Подія року» в галузі сучасної української музики та масових видовищ «Золота
Жар-Птиця». Тур розпочався з Тернополя та
охопив 25 найбільших міст України, де відбулося 38 концертів. В ході туру, 23
та 24 квітня 1997 року, в Національному палаці «Україна» пройшли вже два
шоу Ірини Білик, які двічі зібрали аншлаг, що стало прецедентом в Україні.
З 14
травня по 2 червня 1998 року Ірина Білик вирушає у свій З-й всеукраїнський
концертний тур «Фарби неба», цього разу разом зі своїми друзями з Росії — співачкою Ліндою
та Максом Фадєєвим. Концерти зібрали рекордну сукупну глядацьку аудиторію, тому
що проходили на найбільших концертних майданчиках та у палацах спорту. 26
травня 1998 року за повного аншлагу шоу відбулося у київському
Палаці спорту. 16 грудня 1998 року Ірина Білик знов стає володарем двох нагород у
галузі сучасної музики та масових видовищ «Золота Жар-Птиця» в номінаціях
«Співачка року» та «Альбом Року» (альбом «Фарби»), а всього Ірина була заявлена
у 5 (!) номінаціях. Наприкінці 1998 року до десятиріччя своєї творчої та професійної
діяльності Ірина Білик видає альбом-збірку «Найкраще: 1988—1998» та влаштовує
концерт-презентацію, який визнано подією у культурному житті країни.
22 серпня 1999 року в рамках святкування Дня Незалежності України
відбувся сольний концерт Ірини Білик у Лондоні,
який пройшов при повному аншлазі. Восени 1999року виходить сингл Ірини Білик «Вибачай», який розпочинає новий етап творчості співачки. А 18 червня 1999 року співачка Іра Білик стає мамою. В неї народився
синочок вагою 3 кг 420 г та зростом 50 см. Його батько, відомий в минулому
як модель, — Андрій Оверчук. Сина назвали Гліб.
1 березня 2000 року виходить у світ альбом «ОМА». 7 квітня 2001 року Ірині Білик заклали першу в історії «Зірку».
Відбулося це дійство у клубі «Голівуд» і мало назву «Алея Зірок», там Ірина
презентувала кілька клубних реміксів та нову пісню «Країна». Навесні 2002 року відбулося відкриття нового офіційного веб-сайту
співачкиwww.IRYNABILYK.com. А
через два місяці сайт отримав престижну Інтернет-премію «GOLDEN WEB AWARD». До
кінця року на Mama Music Polska вийшов польський альбом співачки з
простою назвою «Bilyk». Взимку цього ж року на екранах телевізорів України
з'явилося нове відео Ірини Білик на нову пісню «Твої руки».
Навесні 2003 року Ірина почала записувати новий альбом та оголосила
про початок всеукраїнського туру на підтримку нового альбому «Білик. Країна».
Усі концерти пройшли при повному аншлазі. З невідомих причин київського
концерту не було. Уже потім стало відомо про те, що Ірина розпочала роботу над
новим альбомом російською мовою та перенесла концерт на 25 серпня 2003 року,
який не відбувся. Новий альбом «Білик.
Країна» з'явився у всіх музичних магазинах Києва 21 червня2003 року. У той же день відбулася презентація альбому.
7 червня 2004 року вийшов російський альбом «Любовь. Яд». Навесні 2005 року Ірина відправилася у всеукраїнський тур з новим
альбомом. У травні 2005 року Ірина Білик виступає на молодіжному фестивалі «Таврійські ігри». 14 серпня 2008 До Дня Незалежності України Президент України присвоїв Ірині Білик звання народної
артистки України.
2010 року Ірина Білик заспівала в дуеті з давньою подругою Ольгою Горбачовою (прем'єра нового дуету відбулася на церемонії
Viva-2010). Найкрасивіші люди України уНаціональному палаці Україна). Влітку зявилася пісня «Две родных души» — дует
із Сергієм Звєрєвим. Восени обидві зірки взяли участь в українському
телешоу Зірка+Зірка,
активно поширюючи чутки про свій роман.
2011 року здобула перемогу на премії YUNA в номінації
«Найкраща співачка двадцятиріччя». В березні 2013 разом з гуртом « ТІК»
Ірина Білик вирушає у всеукраїнський тур «Найкращі українські хіти».
Навесні 2014 року випускає альбом «Рассвет» і вирушає
в тур «Краще» в підтримку нового альбому. В травні 2015 дає великий сольний
концерт «О любви» (Про кохання) в палаці «Україна».
В квітні 2017 року випустила альбом «Без гриму». В
лютому 2018 вирушає у всеукраїнський тур «Без гриму. Найкраще. Про кохання».
В рамках туру співачка дала 37 концертів в 35 містах України і завершила турне
3 аншлагами в столичному палаці «Україна».
17 травня 2018 року до дня боротьби з гомофобією та
трансфобією Ірина Білик випускає пісню «Не ховай очей» на підтримку ЛГБТ-спільноти. Ткож співачка має намір відвідати
ЛГБТ-прайд у Києві, який відбудеться 17 червня 2018 року
7 квітня
Благовіщення
Починаючи з ранньої християнської
Церкви подія Благовіщення розглядалася як перший акт виконання Богом Своїх
обітниць про Христа.
Христос -
це грецьке слово, що означає помазаник, слово ж Месія є єврейським і означає те
ж саме, що й грецьке. Тому юдеї або євреї називають Господа Месією. Сучасна
назва свята Благовіщення (у перекладі з латинської - «сповіщення») стала
вживатися в церковному лексиконі через 600-700 років після Різдва Ісуса Христа.
Історія свята Благовіщення на
основі першоджерела Слова Божого звучить так: «А шостого місяця від Бога був
посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому ім’я Назарет, до діви, що
заручена з мужем була, на ім’я Йосип, із дому Давидового, а ім’я діві Марія. І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, Благодатна! Господь з Тобою, Ти
благословенна між жонами. Вона ж, побачивши його, збентежилася від його слів і
стала роздумувати, що б то значило це привітання. І Ангол промовив до неї: Не
бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога, і ось зачнеш в утробі, і народиш Сина,
і даси Йому ім’я Ісус. Він буде великим і Сином Всевишнього званий, і Господь
Бог дасть Йому престол Його батька Давида, і буде царювати над домом Якова, а
Його царству не буде кінця. »(Євангеліє від Луки, глава 1, вірші 26-33)
Дата свята Благовіщення
пов’язується з датою Різдва Христового. Між ними рівно 9 місяців.
На додаток можна
сказати, що Бог і раніше через пророка Даниїла вже згадував про Христа: «А ще я
говорив і молився, та ісповідував гріх свій та народу мого Ізраїля, і клав свою
молитву перед лице Господа, мого Бога, за святу гору мого Бога; і ще я говорив
на цій молитві, а той муж Гавриїл, якого я бачив у видінні напочатку, швидко
прилетів, і доторкнувся до мене за часу вечірньої хлібної і він напучував мене,
і говорив зо мною та й сказав: Даниїле, я тепер вийшов, щоб умудрити тебе в
розумінні.
На початку молитов
твоїх вийшло слово, і я прийшов об’явити його тобі, бо ти улюблений, і
приглянься до цього слова, і придивися до видіння. Сімдесят років-тижнів призначено
для твого народу та для міста твоєї святині, аж поки переступ буде докінчений,
і міра гріха буде повна, аж поки вина буде спокутувана, і вічна правда
приведена, аж поки будуть потверджені видіння й пророк, і щоб помазати Святеє
Святих. Та знай і розумій: від виходу наказу, щоб вернути Ізраїля й збудувати
Єрусалим, аж до Владики Месії сім тижнів та шістдесят і два тижні. І вернеться
народ, і відбудований буде майдан і вулиця, і то буде за тяжкого часу. І по тих
шостидесятьох і двох тижнях буде погублений Месія, хоч не буде на Ньому вини. А
це місто й святиню знищить народ володаря, що прийде, а кінець його у повідді.
І аж до кінця буде війна, гострі спустошення. І Він зміцнить заповіта для
багатьох за один тиждень, а за півтижня припинить жертву та жертву хлібну. І на
святиню прийде гидота спустошення, поки знищення й рішучий суд кари не
виллється на спустошителя».(Книга пророка Даниїла, глава 9:20-27)
Більше того, через пророка Михея, Бог
попередив навіть про місце, де народиться Ісус Христос: «А ти, Віфлеєме-Єфрате,
хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі,
і віддавна постання Його, від днів віковічних.»(Книга пророка Михея, голова
5:2)
Так, свято Благовіщення, коли Ангел
Господній доніс Марії благу звістку про народження Сина Свого Ісуса, є значною
подією в житті християнської Церкви і відзначається святковими богослужіннями в
Церквах, що сповідують Ісуса Христа, як Єдинородного Сина Божого, Спасителя, що
пролив Свою Святу Кров за наші гріхи. І тепер кожен, хто вірує в
Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів
Божий на нім перебуває. (Іоан.3: 36)
8 квітня
День народження фронтмена, соліста козак-рок гурту «Гайдамаки» Олександра Ярмоли
Олександр народився 8 квітня 1966 року у місті Чорнобиль.
Середню освіту здобував у київській школі № 200. Потім закінчив Київський
інженерно-будівельний інститут, київське музичне училище і Національну музичну академію ім. П. І. Чайковського по класу вокалу. Із 1986 по 1989 рік був лідером київського хеві-метал гурту Jaguar. У 1991 році Олександр на деякий час
радикально змінив своє музичне амплуа і став баритоном
З 1993 року Олександр Ярмола — фронтмен гурту
Aktus. До початку двотисячних Aktus об'їздив з концертами Україну, Польщу й
Німеччину, став переможцем найбільшого тогочасного українського фестивалю Червона Рута'95 та записав два альбоми: «Гітари, серця, гранати» (1996) і «Ніхто не зна» (No One Comprehends) (1998).
В 2001 році був заснований козак-рок-гурт Гайдамаки. Цього ж року Гайдамаки підписали контракт з EMI Records. З 2006 року альбоми гурту видавав німецький
лейбл EastBlock Music. «Гайдамаки»
випустили 5 записаних компакт-дисків:
Гайдамаки (2001), Богуслав (2004), Україна Кличе (2006), Кобзар (2008), Voo Voo
та Гайдамаки (2009), а також десяток музичних кліпів. Їх пісні включено до
багатьох українських і зарубіжних збірок.
Альбом «Україна Кличе» отримав нагороду WOMEX / “World
Music Charts Top Label” (2006), а «Кобзар» посів сьоме місце в музичному
WorldMusic Charts Europe на радіо BBC. Платівка, записана спільно з легендарним
польським гуртомVoo Voo,
стала золотою. Їі номіновано на Фредеріка 2010 та нагороджено статуеткою
Wirtualne Gesle 2010 року. У складі Гайдамаків під час запису «Кобзара»
Олександр Ярмола співпрацював з відомим саунд-продюсером Маріо Активатором,
польськими зірками Pablopavo і Reggaenerator з Vavamuffin і Grabaz (Pidżama Porno / Strachy na Lachy). У створенні
реміксу на пісню «Вітер Віє» брали участь учасники гурту Zion Train. У 2009
році лідер козак-рок-гурту записав пісню із польським хеві-метал гуртом
Rootwater.
Разом із гуртом «Гайдамаки» Олександр Ярмола об'їздив
понад 18 країн, де було відіграно більше 700 концертів (здебільшого у рамках
міжнародних фестивалів). А 2008 року відбувся тур "Kein Grenzen" із
австрійцем Hubert Von Goisern.
12 квітня
Всесвітній день авіації і космонавтики
(Міжнародний день польоту людини в космос)
У цей день, 12 квітня, в 1961 році громадянин СРСР майор Юрій Олексійович
Гагарін на космічному кораблі «Восток» вперше в світі здійснив орбітальний
обліт Землі, відкривши епоху пілотованих космічних польотів. Він зробив один виток навколо земної кулі, який тривав 108 хвилин.
Розвиток пілотованих польотів проходив поетапно з
урахуванням досягнутих науково-технічних результатів і появи нових наукових,
господарських і технічних завдань. Від перших пілотованих кораблів і
орбітальних станцій до багатоцільових космічних пілотованих орбітальних
комплексів - такий шлях, пройдений радянською пілотованої космонавтикою.
Яскраві успіхи
космонавтики - закономірний результат самовідданої праці багатьох тисяч людей,
десятків трудових колективів, які роблять все від них залежне в ім’я прогресу
космічної галузі.
За рішенням Міжнародної авіаційної федерації (ФАЇ) 12
квітня відзначається як «Всесвітній день авіації та космонавтики».
В Україні цей День має назву «День
працівників ракетно-космічної галузі України» і закріплений Указом Президента
України від 13 березня 1997 року № 230/97, його святкування відповідно
проводиться щорічно 12 квітня.
Пізніше,
7-го квітня 2011-го року, на рівні Генеральної Асамблеї ООН, була прийнята
відповідна резолюція № 65/271, в якій 12-е квітня проголошено Міжнародним днем
польоту людини в космос.
Враховуючи ризики, фізичні та
інтелектуальні навантаження, гіганську працю і безпрецедентну самовідданість
всіх, хто створював для нашого людства цю сміливу можливість, хотілося б побажати
в цей День всім нам спокою і впевненості. Досягнувши космосу
ми лише зробили ще один крок, а скільки їх буде ще?
18 квітня
День пам’яток історії та культури України
Пам’ятки історії
та культури України за своєю суттю є надзвичайно різноманітними, адже держава
практично стала колискою Русі і стиком культур східних і західних слов’ян.
Україна вмістила на своїй території масу історичних і архітектурних пам’яток.
Наприклад, Києво-Печерська лавра,
найзнаменитіша і найпопулярніша визначна пам’ятка Києва, яка є одним з
найдавніших монастирів на території Русі. Заснована вона
була у 1051 році за заступництвом Великого князя київського Ярослава Мудрого
монахом Антонієм Печерським з міста Любеча. На її території, в свою чергу,
розташовано кілька десятків унікальних історико-культурних пам’яток. Середньовічні
церкви, дзвіниці, каплиці, стародавні чернечі келії, залишки старовинних воріт
і укріплень, комплекс підземних печер, де покояться мощі численних святих і
просто відомих особистостей. Монастир внесений до списку
Всесвітньої культурної спадщини, що складається організацією ЮНЕСКО.
Домініканський
Собор Львова, приклад архітектури пізнього бароко. Старий замок
Кам’янця-Подільського, один з найвідоміших середньовічних пам’яток, перші
згадки про нього зустрічаються в XIV столітті. Ужгородський замок - фортеця,
заснування якої дослідники відносять до VII століття, і багато іншого.
День пам’яток історії та культури
відзначається в Україні, згідно з Указом Президента № 1062/99 від 23 серпня
1999 року, щорічно 18 квітня.
Нагадаємо що, за даними проекту DilovaMova.com, з 1983
року в цей день Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’яток і визначних
місць, створеної при ЮНЕСКО, також встановлений і Міжнародний день пам’ятників
і історичних місць. Міжнародне свято стало відзначатися з 18 квітня 1984 року.
БУКОВИНСЬКІ ПАМЯТКИ
Чернівецький Національний університет
ім. Ю. Федьковича
Головна пам'ятка
Чернівців - резиденція православних митрополитів Буковини й Далмації, а нині
Чернівецький національний університет імені Федьковича. Цей проект чеського
архітектора Йосипа Главки здобув дуже багато нагород, його удостоїли особливою
увагою на виставці в Парижі.
Будівля університету
справді вражає багатством оформлення, в якому поєднуються готичні,
візантійські, східні та інші мотиви. Університет складається з трьох корпусів:
головного, духовної семінарії і церкви Трьох Святителів, пресвітерії.
Зараз у центральному
корпусі розташовано факультет іноземних мов. Серед усіх кімнат головного
корпусу найбільше вражає Синодальна зала (її називають Мармуровою -
раніше була оздоблена мармуром): величезні колони, дерев'яна стеля, декорована
орнаментом, коридори з мармуровою мозаїкою. На жаль, у 1944 році Синодальна
зала дуже постраждала від пожежі, і теперішній вигляд Мармурової - лише
відреставрована копія.
Архітектурні пам'ятки Чернівців.
Будинок-корабель
Місцеві жителі запевняють,
що родзинкою всіх архітектурних пам'яток Чернівців є дім-корабель, який і досі
називають на старий манер - «шифа», що в перекладі з німецької означає
корабель.
Дім-корабель - один із
перших кам'яних будинків у Чернівцях, який "поставлений на якір" ще у
ХІХ столітті. Сьогодні «шифа» з високою вежею-ліхтарем, що символізує щоглу,
приваблює туристів, які мандрують Чернівцями.
Передня частина будівлі,
його носова частина, прикрашена головою лева, грифонами, дельфінами і
водоростями. Іншими словами, всім тим, що символізує водну стихію. І хоча лев -
сухопутна тварина, архітектори зробили так, що тварина стала наймокрішим
мешканцем дому-корабля - з його пащі в чашу фонтану лилася чиста питна
вода.
Чернівецький академічний музично-драматичний театр
ім. О. Кобилянської
Будівля архітектурної пам'ятки
Чернівців - творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера,
відомої в Європі спорудженням 43 театрів, серед яких Одеська опера. Він постав за
якихось два роки та у своїй красі не поступається найкращим театрам Європи.
Обовязково зверніть увагу на фасад
споруди - його прикрашають дві пари колон та скульптурна композиція з Аполлоном
із лютнею в оточенні персонажів античних драм. Над вікнами театру в обрамленні
муз встановлені барельєфні маскарони Вільяма Шекспіра, Ріхарда Вагнера та інших
видатних діячів світової культури.
Хотинська фортеця
Хотинська
фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у X столітті князем Володимиром
Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв'язку з приєднанням до неї буковинськихземель. Форт, який згодом
було перебудовано на фортецю, розміщувався на важливих транспортних шляхах, що
з'єднували Київ із Пониззям (пізнішим Поділлям) і Придунав'ям.
Укріплення було споруджено на кам'янистому мисі, утвореному високим правим
берегом Дністра та
долиною впадаючої дрібної притоки. Спочатку це був замкнений земляний вал з
дерев'яними стінами й оборонними спорудами. Завданням форту була оборона
поселення Хотин і переправи через річку. Перша кам'яна фортеця була невеликою.
Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта, та
простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж
століть ця фортеця була таким собі «Феніксом»,
вона потерпала та зазнавала руйнації від рук завойовників і знов
відбудовувалася, її неодноразово піддавали реконструкції та розширенню.
У 1250–1264 роках
король Данило Галицький і його син Лев, перебудовували фортецю. Навколо неї з'явилися семиметрова кам'яна
стіна та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фортеці звели нові
невеликі укріплення.
З кінця ХІІ століття на півдні Галицького князівства Галицько-Волинської держави починає формуватись земля з напівавтономним статусом. Після
монголо-татарської навали зв'язки з галицько-волинськими землями послабилися,
що призвело до їх фактичного відокремлення на початку XIV століття, та визнання
зверхності Золотої Орди.
У середині XIV століття починається занепад Золотої
Орди, в залежності від якої перебував край. У 1349 році Королівство Польське захопило Галицько-Волинське князівство. У цей же час
на землях у басейні річки Молдова формується нова держава — Молдовське князівство.
На південному прикордонні Галицького князівства постає Шипинська земля — практично самостійна
адміністративно-територіальна одиниця з власною самоуправою, за яку вели
запеклу боротьбу Королівство Польське, Королівство Угорське та Молдовське
князівство.
Документально вперше згадує Шипинську землю Ян Длугош у 1359 році в зв'язку з походом короля Казимира ІІІ на Молдовію. Приблизні межі описувалися в грамоті 1412
року.
Загальне
керівництво землею здійснював воєвода.
Хотинська фортеця була центром Хотинської волості («держави»), якою керував староста («державець»).
У 1340-х роках
Хотин увійшов до складу Угорського королівства, а з 1375 року вже перебував у складі Молдавського князівства. Молдавський володар воєвода Стефан ІІІ значно розширив межі фортеці. Він особисто керував її
реконструкцією. Було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур
завширшки 5-6 і висотою 40 метрів, п'ять башт, рівень двору фортеці підняли на
10 метрів і розділили на Княжий двір і двір Воїнів. Були викопані глибокі
підвали для зберігання провіанту. Саме після цієї реконструкції Хотинська
фортеця практично повністю набула свого сьогоднішнього вигляду, крім південного прясла мурів та Південної (В'їзної) брами з дерев'яними
мостами, зведеними на початку 18 століття турками. Упродовж 14–16 століть вона
була резиденцією молдавських
господарів.
У 1476 році фортеця відбила напад турецьких військ султана Мехмеда ІІ Фатіха. Проте на межі 15–16 століть Молдовська держава стала васалом Османської Порти та розмістила у Хотинських стінах яничарську залогу.
Турки ще більше посилили обороноздатність фортеці.
У 1538 році під проводом Яна Амора Тарновського місто Хотин було штурмом взято коронними військами. Вони зробили підкоп фортеці, зруйнували 3
башти, частину західної стіни. Після її здобуття, поляки відновили Хотинську
цитадель у1540–1544 роках, але згодом втратили її. 1561 року фортецю
захопили війська під проводом польського шляхтича-авантюриста Ласького Альбрехта, новий тодішній господар Молдавії Яків Василакі
Гераклід «Деспот» (союзник Ласького) віддав йому фортецю з навколишніми
поселеннями у користування (комендантом фортеці був призначений Іван (Ян) П'ясецький — родич Дмитра Вишневецького). Через конфлікт між А. Лаським та «Деспотом»
останній відібрав у поляка фортецю, що перший не пробачив, вирішивши
організувати похід проти нього, залучивши через Івана П'ясецького до походуДмитра Вишневецького.[1] У 1563 році Дмитро Вишневецький з п'ятьма сотнями запорозьких козаків знову
захопили фортецю й утримували її тривалий час.
У травні 1600 року після того, як війська правителя Валахії і Трансильванії Михая Хороброго захопили Сучаву, господарМолдови Ієремія Могила зі своїм оточенням, серед
якого були його брат Симеон Могила (батько майбутнього
київського митрополита Петра Могили) та колишній правитель
Трансильванії Сигізмунд Баторій (племінник короля Польщі Стефана Баторія), знайшли прихисток у
Хотинській фортеці, якою володіла тоді Польща.
1617 за Бушівським мирним договором землі Валахії та
Молдавії, а також Хотин, відійшли під владу Османської імперії: Молдавське
князівство стало васалом.
У
жовтні 1621 року козацько-литовсько-польські війська під проводом Петра Сагайдачного (40 тис.) та Яна Кароля Ходкевича (60 тис.) виграли битву з турецько-татарськими (220
тис.) військами. 8 жовтня 1621 султан Осман II підписав
дуже незручний для Туреччини Хотинський мирний договір. Згідно з договором турецько-польський кордон
проходив Дністром. Польща передала Хотин туркам.
Богдан Хмельницький навесні 1650 року на певний час звільнив Хотин. У 1653 році на лівому березі Дністра в Жванецькій битві брав
участь хотинський гарнізон турків.
У
листопаді 1673 року Хотинська фортеця знову перестає бути турецькою, Ян III Собеський з польсько-українсько-молдовською армією зайняв Хотин.
1699 року Хотинська фортеця переходить від Польщі до
Молдовського князівства згідно з Карловицьким мирним договором. 1711-го в Хотин знову приходять турки.
На
початку XVIII століття перед зростаючою загрозою експансії Московії на
південь, Османська Порта вирішила перетворити Хотин на головний форпост на
Дністрі. Протягом 1711–1718 років
турки за допомогою запрошених французьких інженерів перетворили Хотинську
фортецю на один із найнеприступніших бастіонів тодішньої Центрально-Східної Європи. Навколо старого
замку спорудили Нову фортецю, яка була розрахована на розміщення всередині
20-тисячного війська. Основу укріплень становили потужні земляні вали, бастіони
та широкі рови, вимурувані тесаним каменем. У валах були облаштовані брами з
баштами. У Новій фортеці збудували також мечеть із мінаретом.
1788-го місто було взяте в облогу австрійськими військами
під командуванням принца Фрідріха та російськими військами генерала Івана
Петровича Салтикова. Місто було в облозі 4 місяці і 8 днів. 19 вересня 1788 місто з комендантом Османом-пашею здалося. Осман-паші
та іншим дозволили вивезти всіх своїх людей та все своє добро із замку, фортеці
та міста (викорано 2700 возів). Салтиков запросив до себе Османа-пашу на обід.
Осман-паша був «чоловіком» Гелени — сестри Софії Клявоне. Софія Клявоне перебувала тоді в «зв'язку» з
Салтиковим. Клявоне через Салтикова передалала листи своїй сестрі в Хотинський
замок. Не без допомоги Софії туркам дозволили вивезти з Хотина все майно та
людей. Після того, як місто капітулювало, в ньому залишилось 16 857 жителів,
яким після капітуляції дали провіанту на 8 діб.
1
жовтня 1788 австрійські та російські війська ввійшли в місто.
Місто було порожнім і значно поруйнованим. Передмістя Константинополь ще раніше спалив Осман-паша.
Хотинська фортеця в формі чотирикутника,
1800 на 730, має четверо воріт. Ворота називались: Водяні, Стамбульські,
Бендерські та Корохові. В середині замку знаходяться палац, мечеть, турецька
лазня, багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могло би розміститись 800
чоловік. Місто розміщене вище фортеці й оточене грабовим палісадом до самої фортеці. Одне передмістя називалось
Константинополь, а інше, біля воріт, які виходили на дорогу до Окопів,
називалося Румля. Між двома передмістями був сад Осман, який виходив і поза
палісад. Малий струмок, який стікав у Дністер, поділяв місто і фортецю на дві
частини. Місто було забудоване дерев'яними будинками. У фортеці знаходилося 7
000 війська, комендантом тоді там був Осман та жив ага яничарів Друру-оглу.
Його брат був убитий в одній з сутичок під Хотином.
1806 року розпочалася чергова російсько-турецька війна,
на початку якої царська армія здобула Хотинську фортецю й утримувала її до
підписання Бухарестського миру 1812 року. За його
умовами вся територія між Дністром і Прутом увійшла до складу Російської
імперії, отримавши назву Бессарабія.
У першій половині XIX століття Хотинська фортеця залишалася під наглядом
військового відомства: тут здійснювалися ремонтні роботи, перебудовувались
оборонні споруди. Але Хотинська твердиня втратила своє колишнє оборонне
значення та її передали міському управлінню.
Сьогодні на території Хотинської фортеці створено
Державний історико-архітектурний заповідник. Тут полюбляють проводити свята
козацької звитяги та зніматифільми.
У 2010 та 2011 роках на території Хотинської фортеці
проводився міжнародний фестиваль з історичного середньовічного бою «Битва
націй». У 2012 році організатори вирішили провести фестиваль у Варшаві.
З 2015 року
розпочалося інтенсивне вивітрювання скельної породи біля підніжжя фортеці, на
якій вона.
Всесвітній
старообрядницький собор
село Біла
Криниця Глибоцького району
Світовий
духовно-історичний центр старообрядництва. У 1996 році в Білій Криниці проходив
всесвітній старообрядницький собор.
У
старообрядництві це невеличке село на кордоні з Румунією відоме тим, що тут 28
жовтня 1846 року було відновлено тричинну
ієрархію — у сущому сані до старообрядців приєднався митрополит Амвросій. До 160-річчя цієї події 14-17 вересня 2006 року в
українському селі Біла Криниця пройшов Освячений собор старообрядницької
церкви.
На
півдні від села на українсько-румунському кордоні бере початок річка Русулуй,
ліва притока Сучави.
Село
розташоване в історичному регіоні Буковина. Із січня 1775 року в імперії
Габсбурґів (Австрія). Від 28 листопада 1918 року село Біла Криниця опинилося у складі Румунії (повіт Радівці). Тоді
велику частину населення становили російські липовани.
Із 28
червня 1940 року Північна Буковина стала частиною СРСР. Радянські війська
з'явилися у селі 30 червня. Митрополит Силуан Кравцов, тяжко хворий на той
момент, був змушений покинути Білу Криницю й вирушив у Бреїлу (Румунія), де
отримав притулок.
Біла
Криниця — центр поселення старовірів на Буковині,
резиденція старообрядницького архієрея. Російськістарообрядці (інші назви: липовани, пилипони)
прибули на Буковину з Причорномор'я, Молдавії, Валахії та Бессарабії в1760—1780-х pp.
Поселення липован з'явилися у трьох повітах. Австрійська влада, зацікавлена у заселенні Буковини, ставилася до
прибульців прихильно. Патентом від 1783 року імператор Йосиф II звільнив
їх від податків на 20 років і гарантував свободу віровизнання. За невелику
плату переселенці одержали землю й були звільнені від панщини, а також на 50
років — від військової служби.
За
матеріальної допомоги одновірців із Росії село
мало свій церковний центр: монастир і собор. На
базі чоловічого Білокриницького монастиря в 1844 році було створено єпархію, а з 1846 — ієрархію на чолі з митрополитом(Білокриницька
митрополія), яка висвячувала священиків і єпископів для старообрядців усього світу.
Село
стало центром відновлення ієрархії російської старообрядницької діаспори (т. зв.
поповців, які, на відміну від безпоповців, мали священиків та визнавали
таїнства). 28 жовтня 1846 року в Білій Криниці, у Покровському соборі,
відбулося приєднання митрополита Амвросія до Православної старообрядницької церкви.
Покровський
монастир був найбільшим духовно-просвітницьким центром на Буковині. Тут
проживали митрополит, єпископ, вікарій, священноінок, два ієродиякона, по
тридцять ченців і послушників. У монастирі була зібрана велика бібліотека,
переписувалися книги, зберігався архів митрополії. На території обителі
розташовувалися Покровський собор, храм Св. Миколи, митрополичі палати,
двоповерховий братський корпус.
Наприкінці
1940-х років Покровський монастир було зруйновано. На монастирському цвинтарі
збереглися могили білокриницьких митрополитів, ченців Павла й Алімпія —
місцевих святих.
У роки
радянської влади собор був закритий і тільки в кінці 1980-х років його
повернуто віруючим. У 1992 році знову освячений. Успенський собор донині
належить жіночому старообрядницькому монастиреві.
У 1988 р. в Білій Криниці створено музей старообрядництва,
але в 1996 р. його було закрито у зв'язку зі скороченням
витрат державного бюджету, а експонати передано в обласний краєзнавчий
музей.
На
місці чоловічого монастиря, постраждалого під час Другої світової війни, облаштовано прикордонну заставу.
21 квітня
Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя)
Коли Ісус Христос входив до
Єрусалиму, він наблизився до Вітфагії і Віфанії, до гори, що зветься Оливної і
послав двох учнів Своїх, сказавши: "Ідіть у село; увійшовши до нього,
знайдете прив’язане осля, що на нього ніхто з людей ніколи не сідав; Відв’яжіть
його, і приведіть, і якщо хто спитає: Нащо відв’язуєте? скажіть тому так:
Господь потребує його ". Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він сказав їм.
Коли ж стали відв’язувати молодого осла, господарі його їх запитали: Нащо осля
відв’язуєте? Вони ж відказали: Господь потребує його. І привели його до Ісуса, і, поклавши одежу свою на
осля, посадили на нього Ісуса. І, коли Він їхав, люди стелили одежу свою по
дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів в
радості велемовно Бога хвалив за всі чудеса, що бачили, кажучи: Благословенний
Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах, і слава на висоті! "
Урочистий вхід
Ісуса в Єрусалим був вступом Його на шлях хресних страждань. Про цю подію
розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мт. 21,1-11; Мк.
11,1-11; Лк. 19,29-44: Ів. 12,12-19).
У євреїв був звичай: царі і переможці в’їжджали до
Єрусалиму на конях або ослах, і народ урочистими вигуками, з пальмовими гілками
в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див. Зах. 9,9),
Христос саме таким урочистим чином в’їжджав в Єрусалим, але не як Цар земний
або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18,36)
як Переможець гріха і смерті. Єврейський народ, що знаходився під римським
ярмом, очікував Месію як політичного визволителя, і всім здавалося, що
Чудотворець, який вчора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч народу,
цілком може бути саме тим земним вождем, який приведе свій народ до політичної
незалежності і земного царства насолоди.
З тих, які тоді перебували на вулицях
Єрусалиму тільки один Христос знав, що замість земного царства Він приносить
людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє
людину від рабства набагато гіршого - від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста і
Голгофи. Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для
свідчення, що страждання Спасителя були добровільними.
Назва Вербна неділя походить від
того, що на це свято віруючі приходять з гілками, як правило, вербових рослин
чи інших дерев, які першими розпускаються навесні, в ознаменування тих гілок,
які різали іудеї, що зустрічали Ісуса у Єрусалимі. Звичайно, на півдні використовують квіти і гілки інших дерев, як правило,
пальм. В Україні, де таких дерев немає і де перша розпускається верба, з давніх
часів стали використовувати її гілки, тому і саме свято стало називатися
Вербною неділею. Але справжня його назва - Вхід Господній до Єрусалиму.
В 2019 році Вхід
Господній в Єрусалим (Вербна неділя) припадає на 21 квітня.
22 квітня
Всесвітній день Матері-Землі (Міжнародний день
Землі)
Матінка-Земля. Це вираження
ми не рідко чуємо в нашому повсякденному житті і використовуємо його в нашому
спілкуванні. Що воно означає і що ми в нього вкладаємо, - буквально зображено в
самому формулюванні і формі подібної фрази. Земля - наша годувальниця, наш
спільний дім, в якому створені Богом для нас абсолютно унікальні умови, що
дозволяють нам не тільки виживати, але й насолоджуватися життям у всій її красі
і різноманітності. Вона віддає нам себе цілком. Беззаперечно дарує свою любов.
Не зважаючи навіть деколи на абсолютно блюзнірське ставлення з нашого боку. Як
любляча мати живить, одягає і виховує своїх нетямущих дітей. Чим ми їй
віддячуємо?
Вже здавна в
різних країнах світу це питання набуло нагальну актуальність. Людство нарешті,
звернувши увагу на свою позицію і роль в екосистемах нашої Землі, задумалося.
Невже ми почали переростати чисто споживчий період свого власного розвитку?
Надія є. З’явилися і прагнення.
Так, офіційно,
починаючи з 2010-го року в наших календарях на міжнародному рівні з’явився
знаковий День - Всесвітній день Матері-Землі, який відзначається 22-го квітня.
У резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/63/278, яка була затверджена з
цього приводу в 2009-му році відзначалося, що термін «Матінка-Земля» досить
поширений в різних культурах і загальноприйнятий у більшості країн світу, він
відображає чіткий взаємозв’язок між нами і нашою планетою. Дата святкування
цього всесвітнього дня так само вибрана не випадково: спочатку, за даними
проекту DilovaMova.com, в цей день, в одній з найпотужніших, масштабних і
розвинених країн світу, в США, відзначався День дерев. США були однією з перших
країн, що заснували екологічні свята на державному рівні, до того ж дерево
часто символізує життя. Здоров’я і екологія нашої планети безпосередньо
залежить від наявності на ній цих прекрасних творінь Божих. Не дивно, що в національних календарях багатьох країн світу присутні
подібні свята. Приміром, добрі традиції лісопосадок були притаманні нам на
просторах нашої рідної землі ще з дореволюційних часів. У новій незалежній
Україні, починаючи з 1998-го року в третю суботу квітня відзначається
національне свято «День довкілля», яке з’явилося саме завдяки систематичному
проведенню в цей день акції «Дерево - Життя». Польща відзначає «День
лісопосадок» 10-го жовтня. В африканських країнах, наприклад в Алжирі
відзначають щорічно «День посадки дерев» 27-го жовтня. Бельгія, Лесото,
Португалія та Італія відзначають подібне свято 21-го березня, Німеччина - 25-го
квітня, Ізраїль за єврейським календарем в 15-й день місяця Шват, Єгипет -
15-го січня, Іран свято озеленення територій проводить 5-го березня , КНР і
Китайська Республіка - 12-го березня, Шрі-Ланка - 15-го жовтня, Японія свій
«День зелені» відзначає 4-го травня, Південна Корея - 5-го квітня, Філіппіни -
25-го червня, Намібія - 8 -го жовтня, Коста-Ріка - 15-го червня, Камбоджа -
1-го червня, Венесуела - в останню неділю травня, Бразилія - 21-го вересня,
Уганда - 24-го березня, Центральноафриканська Республіка - 22-го липня, Нігер -
3-го серпня, Танзанія - 1-го січня, Малаві у другій понеділок грудня, Кенія -
21-го квітня, Мексика - у другій четвер липня, Македонія цей День проводить
12-го березня.
У День Матері-Землі ми приєднуємося
до цієї міжнародної ініціативи і закликаємо всіх підтримати загальнолюдські позитивні
зусилля, які спрямовані на вирішення назрілих екологічних проблем. Що людина посіє - те й пожне. Не будемо про це забувати!
23 квітня
Всеукраїнський день психолога
Всеукраїнський
день психолога вже традиційно відзначається 23 квітня.
Психологія - це прикладна й академічна
наука, що вивчає поведінку, психіку і психічні процеси людини. Наукова
психологія постійно розвивається і є система теоретичних, експериментальних і
методичних властивостей пізнання. Дослідження психічних явищ є фундаментальною
основою сучасної психології.
Іноді говорать, що психологія - це
наука про душу, але в матеріалістичному розумінні з неї виключено дослідження
самої душі, так як це поняття ніяк не вкладається в чіткі прагматичні рамки
матеріалістичного світогляду. Однак психологія, як наука і
не прагне зайняти духовну нішу людської культури. Її доля - це пошук
закономірностей і особливостей виникнення, формування і розвитку психічних
процесів і психологічних станів людини, властивостей його психіки та
поведінкових характерів. Прагнення
людини підмінити властиву йому духовність психологічними доктринами, як правило
може привести його у глухий кут, проте якщо не змішувати ці два поняття, то
наука психологія може виявитися вельми корисна. На практиці в багатьох областях
людської життєдіяльності вже давно застосовуються численні напрацювання і
спостереження, які стали доступні завдяки науці психології. Психологія вносить
значний внесок у розвиток і життя сучасного суспільства.
У професійне свято «День психолога»
ми приєднуємося до численних привітань на адресу наших шанованих і завжди
корисних психологів і бажаємо їм та їхнім пацієнтам міцного здоров’я і простого
людського щастя - частіше бути в колі люблячої родини і радіти життю, тому що
воно, як відомо, прекрасне!
28 квітня
Пасха Христова - Великдень
Людська історія включає в себе
незліченну масу найрізноманітніших подій, які так чи інакше впливали на її хід
і напрямок її течії. Частина з цих подій з тієї чи іншої причини було
зафіксовано нами і передається з покоління в покоління, періодично підштовхуючи
нас до тих чи інших процесів переосмислення та переусвідомлення нашої історії,
культури і нашого поточного життя.
Зайве нагадувати
про те, що в полі нашого зору потрапляють тільки ключові моменти цих подій,
значення яких ми намагаємося оцінити кожен по-своєму. Значення події, яка
сталася близько пари тисячоліть тому - Воскресіння Ісуса Христа, Єдинородного
Сина Божого, досі залишається не зовсім усвідомленим серед багатьох з нас. Ми
сміливо можемо стверджувати, що в нашої людської мові не вистачить ніяких слів,
щоб до самого кінця пояснити цей Безцінний Дар. Не придумано ще людьми таких
виразів і словосполучень, почувши які недосвідчена особа раптом би усвідомила
масштаби і всю міць того таїнства, яке вчинив для всіх нас наш Небесний Отець.
Акт життєствердного порятунку всього людства, буквальне і точне виконання Своїх
Божих обітниць, дарування нам перемоги над смертю і гріхом ...
Опису цінності значення Воскресіння
Христового для всіх і кожного присвячено безліч праць і монографій Святих Божих
людей і вірних свідків, теологів та істориків. Це
центральна тема для будь-якого християнина. І проте, доторкаються до розуміння
цього лише ті, кому дано згори. Здавалося б, що може бути простіше того опису,
який надав нам всім навіть сам Господь у Святому Письмі? І все ж, до цих пір
знаходяться ті, які з особливою ретельністю оскаржують правду, як оскаржували
їх батьки і діди. Грішному світу не
вигідно, щоб широкі маси людей дізналися правду, так як вона звільнить людей
від тягаря непокори до їх люблячого Отця і зробить їх життя повним всякого
благого достатку та спокою. Не випадково ті, хто доторкнувся до пізнання Божого
спасіння, прямують у слід Господа і прагнуть до життя тихого та спокійного.
Саме так сталося і ця велика подія. Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Це було
не зовсім публічним явищем, а й таємницею це назвати ніяк не можна.
За тиждень до Свого Воскресіння,
входячи до Єрусалиму під оглушливе тріумфування безлічі народу, який чекав
обіцяного Богом рятівного нового Царя, спасителя і месію, прямуючи в місто не
на елітному скакуні, який належить згідно відповідного положення царської
особі, а на осляті, Він викликав передчуття жаху ймовірного народного
бунтарства з боку єрусалимських первосвящеників і старших, які намагалися
зберегти свою хитку єдність і національну ідентичність перед поневолившими їх
римлянами. Саме за це вони остаточно і захотіли позбавити Його
життя. Від них було Богом заховане, Ким був Христос, Син з роду Давидового. Від
усіх нас було приховано. Але по Воскресінні Бог не приховав це від нас. Він
з’явився багатьом, чиї свідоцтва і дійшли до наших днів. Він пояснював і
відкрив нам Велику Радість. Бог не покинув нас. Його любов не припиниться
ніколи. Він відкрився нам у Христі і Духом Святим перебуває в вірних Йому
направляючи і даруючи розуміння!
«Христос Воскрес!
Воістину Воскрес! »- Чуємо ми в цей день. Якби люди до кінця усвідомили суть
цих слів, їх радості б не було меж. А умиротворення, яке вони б отримали для
своєї душі, вистачило б, щоб більше не переживати ні про що, що могло б
відібрати у них спокій і впевненість в житті й житті вічному! Для брехні більше
б не залишилося місця. Але - всьому свій час.
У висновку можна
лише підкреслити, що свято Пасхи Христової, за даними проекту DilovaMova.com, -
центральне свято в багатьох національних календарях більшості шанованих країн
світу. Приємно, що і в нашій країні цей День закріплений на законодавчому
рівні, відзначається згідно наших традицій і нашої національної культури. Зі
святом Вас і Ваші родини!
В 2019 році Пасха Христова - Великдень припадає на 28
квітня.
29 квітня
Міжнародний день танцю
У 1518 році у
Франції сталася справжня танцювальна чума. Вона тривала місяць і призвела до
загибелі десятків людей в Страсбурзі. Це сталося через виснаження або серцеві
напади. Люди просто безконтрольно танцювали, поки не падали. Звичайно ж, все
повинно бути в міру!
Деякі хореографи
вважають, що за рухами тіла ховаються справжні рухи душі. Танець - невід’ємна
частина будь-якої культури. Він є джерелом натхнення для художників,
дизайнерів, скульпторів і режисерів театру і кіно. Люди,
які займаються танцями, відрізняються, як правило, цілеспрямованістю і у них
хороше здоров’я. Навіть медичні експерименти показали, що у тих жінок, які
перенесли операцію з видалення злоякісної пухлини, при додаванні до звичайної
післяопераційної терапії, танцювальних занять, одужання проходило набагато
швидше.
Найбільш чуттєвий
танець сучасності, без сумніву, - танго. Цей танець виник в 1890-му році в
Аргентині, але він швидко став дуже успішним в Європі.
За деякими
твердженнями, жінці набагато простіше танцювати сальсу, ніж чоловікові.
Народився цей запальний танець, який довгий час вважався забороненим, в
підпільних гральних закладах Куби.
Відомо, що рухи
для багатьох витончених аристократичних танців хореографи запозичили в народних
танцях. А перші вчителі танців з’явилися тільки у 15-му столітті.
Міжнародний день
танцю відзначається з 1982 року за рішенням ЮНЕСКО в день народження
французького балетмейстера Жана Жоржа Новера, реформатора та теоретика
хореографічного мистецтва, який увійшов в історію як «батько сучасного балету».
Жан Жорж НОВЕРА
(29.4.1727-19.10.1810) - французький балетмейстер, учень балетмейстера Л.
Дюпре. Виступав як танцівник і очолював балетну трупу в театрі «Друрі-Лейн» у
Лондоні.
НОВЕРА розробив
принципи героїчного балету та балету-трагедії. У 1759 вийшла його знаменита
праця «Листи про танець і балети», де НОВЕРА обгрунтував принципи балету-п’єси,
який втілюється засобами дієвих пантоміми і танцю в співдружності композитора,
хореографа і художника.
У цей день весь танцюючий світ відзначатиме своє
професійне свято - театри опери та балету, сучасні танцювальні трупи, ансамблі
сучасного бального та народного танцю і інші, як професійні, так і самодіяльні
артисти.
30 квітня
Міжнародний день джазу
Зараз неможливо
уявити будь-джазовий колектив без саксофона. Однак, спочатку цей інструмент був
тільки у військових оркестрах. Лише після Громадянської війни в Америці,
саксофони знайшли ще одне застосування і, як виявилося, дуже вдале.
Одне з легендарних музичних напрямів,
витоки якого йдуть глибоко в афроамериканську народну музику і блюз, що
з’явилося десь в 1910-і роки, імовірно в Новому Орлеані (штат Луїзіана, США),
досягло свого феєричного розквіту вже через пару десятиліть. Це був не просто
синтез європейської та африканської культури, що отримав згодом повсюдне поширення,
джаз з’явився як новітнім фундаментом для розвитку різних музичних напрямків на
його базі, так і був цілком очікуваний, абсолютно самостійний і самодостатній
стиль музичного мистецтва.
Наприкінці осені
2011-го року, на 36-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, рішенням
міжнародного співтовариства 30-е квітня було оголошено «Міжнародним днем
джазу». Враховуючи високий ступінь культури і динамічного різноманіття
музичного мистецтва, спільну спадщину і унікальний колорит, метою відзначення
Дня джазу стало бажання розширення рівня інформованості всієї міжнародної
спільноти про виражену педагогічну роль джазу як однієї з сил, що сприяє
зміцненню миру і взаєморозумінню, єдності і культурного діалогу між людьми,
суспільними групами і соціальними об’єднаннями.
З Днем джазу і
всіх благ!
