суботу, 25 січня 2020 р.

Теми дня. Лютий 2020.


Лютий 2020
Пілат У.М.,
методист НМЦ виховної роботи
та позашкільної освіти

1 лютого - 90 років від дня народження Миколи Петровича Бідняка (1930–2000), українського живописця, іконописця, графіка, майстра декоративно-ужиткового мистецтва (Канада)






2 лютого - 175 років від дня народження Івана Павловича Пулюя (1845–1918), українського фізика, електротехніка, винахідника, організатора науки, публіциста, перекладача, громадського діяча (Австрія, Чехія)
Іва́н Па́влович Пулю́й  — український фізик та електротехнік, винахідник, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член Віденського електротехнічного товариства.





4 лютого - Всесвітній день боротьби проти раку (англ. World Cancer Day) — відзначається щорічно 4 лютого. Проголошений «Міжнародним союзом по боротьбі з онкологічними захворюваннями» (Міжнародний союз проти раку) (англ. Union for International Cancer Control, UICC).
За даними ВООЗ: існує більше 100 видів раку і хвороба може розвиватися в будь-якій частині тіла. Від раку щорічно вмирають мільйони людей.
Більше 60% нових випадків захворювання на рак зареєстровані в країнах Африки, Азії та Центральної і Південної Америки. У цих регіонах відбувається 70% всіх випадків смерті від раку.
У всьому світі найбільша кількість чоловіків вмирає від наступних п’яти видів раку (в порядку убування): раку легенів, шлунку, печінки, ободової і прямої кишки та стравоходу.
У всьому світі найбільша кількість жінок помирає від наступних п’яти видів раку (в порядку убування): раку грудей, легенів, шлунку, прямої та ободової кишки і шийки матки. У багатьох країнах, що розвиваються, рак шийки матки є найпоширенішим типом раку.
Вживання тютюну є найзначнішою окремою причиною раку, якій можна запобігти - більше 20% смертей від раку пов’язані з вживанням тютюну.
Одна п’ята частина всіх ракових захворювань у світі розвивається в результаті хронічної інфекції. Так, наприклад, вірус папіломи людини (ВПЛ) викликає рак шийки матки, а вірус гепатиту B - рак печінки.
Такі види раку, які мають значимість для громадської охорони здоров’я, як рак молочної залози, рак шийки матки та рак товстої і прямої кишки є виліковними у разі їх раннього виявлення та належного лікування.
Можна допомогти всім пацієнтам, що страждають від болю, при застосуванні сучасних знань в області зняття болю і наданні паліативної допомоги.
Більше 30% випадків смерті від раку можна запобігти, головним чином завдяки утриманню від вживання тютюну, здоровому харчуванню, фізичній активності і помірного вживання алкоголю. У країнах, що розвиваються, до 20% випадків смерті від раку можна уникнути шляхом імунізації проти вірусу гепатиту В і вірусу папіломи людини.
Всесвітній день боротьби проти раку проголошений «Міжнародним союзом з боротьби з онкологічними захворюваннями» - Міжнародним союзом проти раку або UICC і що відзначається щорічно 4 лютого. Мета цього дня в усьому світі - це підвищення обізнаності людей про рак як один із найстрашніших і згубних захворювань нашої сучасної цивілізації. Залучаючи увагу до запобігання, виявлення та лікування цього захворювання, можна домогтися гарних результатів, а в деяких випадках і повного одужання.
Міжнародний день захисту від раку закликає широку громадськість до завдань, що стоять перед нашим світом в боротьбі з раковими захворюваннями і закликає небайдужих політиків і організацій-членів UICC відноситься до раку, як до одного з політичних пріоритетів.
На даний момент вже відомо, що виникнення 43% ракових захворювань можна було б запобігти, орієнтуючись і дотримуючи елементарні норми здорової поведінки, такі як: огорожу доступу до куріння дітей, боротьба з курінням як таким; фізична активність; збалансована та здорова їжа; своєчасна вакцинація проти вірусів, які викликають рак печінки і шийки матки; утримання від тривалого перебування на сонці та в солярії; своєчасна діагностика і увага до власного здоров’я.

4 лютого - 140 років від дня народження Климента (Климентія) Васильовича Квітки (1880–1953), українського музикознавця, етнографа, фольклориста, правознавця. 
4 лютого 1880 народився український музикознавець-фольклорист, чоловік Лесі Українки Климент Васильович Квітка (1880-1953, Москва). Квітка зібрав понад 6000 українських, російських, білоруських та інших народних пісень. Відігравав важливу роль в ініціативі щодо збереження кобзарської музики за допомогою запису звуку завдяки нещодавно винайденому фонографу. Зробив унікальні записи на фонограф дум кобзаря Гната Гончаренка, голосів Лесі Українки та Івана Франка. Його не даремно називають основоположником української музичної етнографії.
Один із основоположників радянської музичної етнографії. Автор багатьох теоретичних робіт, присвячених українському музичному фольклору. Йому належать також праці з вивчення народних музичних інструментів, навчальні та методичні посібники. Розробив нову методику польової роботи, теоретичні основи етномузичної соціології та історико-порівняльного вивчення музики етнічно споріднених народів (слов'ян, тюрків). Зробив низку важливих відкриттів в області походження та поширення первісних звукорядів, хроматизмів, ритмічних архетипів і народних музичних інструментів. Першорядне значення мають його роботи з критики джерел.
Член-кореспондент Академії мистецтв України Софія Грица вважає, що Климент Квітка - це вчений світового рівня: «У музичній фольклористиці він має величезні заслуги не тільки як збирач народних пісень на території України, Росії, Середньої Азії, але і як видатний теоретик-мислитель». 
6 лютого - 100 років з дня народження Василя Левковича (1920-2012), військового діяча, полковника УПА
Васи́ль Миха́йлович Левко́вич (псевдоВороний) — український військовий діяч, полковник Української повстанської армії, командир військового округу УПА «Буг» — частини оперативної групи УПА-Захід (червень 1944 — до арешту 17 грудня 1946). Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го класу.







8 лютого - 170 років з дня народження Вікентія Хвойки (1850-1914), археолога
 
Хвойка Вікентій В’ячеславович (1850-1914) - видатний український археолог, організатор музейної та пам’яткоохоронної справи. Член 13 наукових товариств Російської імперії. Учасник п’яти археологічних з’їздів. Один з засновників (1899) Київського музею старожитностей і мистецтв, завідував археологічним відділом музею. Агроном, запровадив у Росії новий сорт проса “Росичка”, винайшов нові технічні засоби вирощування та сушіння хмелю, за що був нагороджений на сільськогосподарських виставках у Ромнах (1884), Харкові (1887), Парижі (1889) спеціальними медалями. За агрономічні відкриття був обраний членом Французької національної сільськогосподарської, промислової та комерційної Академії. Чех за походженням. Активно почав займатись археологією у 43 роки.
1893-1903 досліджував Кирилівську палеолітичну стоянку, 1896 відкрив перші пам’ятки трипільської культури в Середньому Придніпров’ї. Вивчав пам’ятки бронзового віку, городища і кургани скіфського часу, а також пам’ятки східних слов’ян 7-10 ст., Київської Русі (насамперед Києва, розкопки на горах Киселівці та Старокиївській), гетьманську столицю у Чигирині. Розробив автохтонну теорію постійного розвитку слов’янського населення на території України від часів кам’яної доби, перших землеробів трипільської культури до часів Київської Русі, ХХ ст.
8 лютого - 125 років від дня народження Олександра Юліановича Кульчицького -українського психолога, філософа, соціолога, педагога, публіциста, громадського та культурно-освітнього діяча
8 лютого 1895 народився український філософ Олександр Юліанович Кульчицький (Олександр Шумило фон Кульчицький, 1895-1980), психолог, соціолог, організатор вищої школи й науки, педагог, публіцист, громадський та культурно-освітній діяч української діаспори. Засновник Українського Психологічного Інституту. Перу вченого належать майже 400 статей і монографій у галузі філософії, психології, антропології, характерології, етнографії, педагогіки, германістики та літературознавства, надрукуваних українською, англійською, німецькою, французькою мовами, які ще потребують ретельного наукового дослідження. Особливий інтерес представляє праця вченого «Основи філософії і філософічних наук» (1949), яка лише 1995 р. прийшла до українського читача.
Світоглядні, теоретичні, методологічні засади О. Кульчицького формувались під впливом ідей М. Шеллера, М. Гартмана, А. Бергсона, Е. Муньє. Та головним джерелом його філософії стали погляди І. Канта і Г. Сковороди, глибоке осмислення історії і культури України.

8 лютого - 90 років від дня народження Діани Гнатівни Петриненко (1930–2018), української співачки, педагога
Діана Гнатівна Петриненко народилася 8 лютого 1930 року в селі Білоусівка Черкаської області. Закінчила Київське музичне училище (нині Київський інститут музики імені Глієра). Потім отримала диплом Національної музичної академії України ім. Чайковського (Київська консерваторія). Там же закінчила аспірантуру.
В кінці 50-х була солісткою Державної академічної хорової капели УРСР "Думка". Потім стала солісткою Київської філармонії. У 1970 році співачці було присвоєно звання народної артистки УРСР. Через п'ять років вона отримала звання народної артистки СРСР.
Петриненко з успіхом гастролювала в багатьох країнах світу, включаючи США, Канаду, Францію, Італію. Нідерланди, Японію, Фінляндію, соціалістичні країни. Її лірико-колоратурне сопрано підкорила сотні тисяч шанувальників камерної та оперної музики по всьому світу. У репертуарі співачки були не тільки оперні арії, але і романси, українські та російські народні пісні.

9 лютого - 110 років з дня народження Галини Мазепи-Коваль (1910-1995), художниці, ілюстраторки
Маляр, ілюстратор, художник-мультиплікатор, графік, кераміст. Донька прем’єр-міністра уряду УНР Ісаака Мазепи.
Мазепа жила в Україні (1915-1923), Чехословаччииі (1923-1944), Німеччині (1944-1948) та Венесуелі (1948—1995). Вивчала мистецтво в М. Погрібняка в Катеринославі (нині Дніпропетровськ), в Ю. Магалевського у Львові, в Українській Студії Пластичного Мистецтва, у Мистецько-Промисловій школі та Академії Мистецтв – усі у Празі. Брала участь у виставках Асоціяції Незалежних Українських Мистців (АНУМ) у Львові в 1930-х роках, у виставках у Римі, Німеччині, Венесуелі (перша персональна виставка в Музеї Мистецтв у 1948 році), США та Канаді.
Здобула декілька престижних нагород – наго­рода Міністра культури і Золота Медаль Президента за керамічну ікону Святої Марії (1956) та нагорода ЮНЕСКО за ілюстрації дитячих книжок (1980).

9 лютого - 140 років від дня народження Івана Миколайовича Джиджори (1880–1919), українського вченого-історика, публіциста, журналіста, громадського діяча
Джидора Іван Миколайович (09.02.1880, с. Заставці, нині Монастириського району Тернопільської області, або Голгоча, нині Монастириського району Тернопільської області — 22.04. 1919, с. Голгоча) — український громадський діяч, історик, публіцист. Учень і співпрацівник Михайла Грушевського. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (від лютого 1913 року), секретар археографічної, член бібліографічної та статистичної комісій НТШ. Співробітник київської редакції «Літературно-наукового вістника» (1907—1908). Член Історичного товариства імені Нестора-літописця. Псевдоніми: Нотик, Iqnotus (Незнайомець), І. Д., Д., Д-р о І., Ф-ф. Гімназійний однокласник Осипа Назарука. Іван Джиджора досліджував історію Гетьманщини 18 століття. Його головна праця — докторська дисертація «Економічна політика російського правительства супроти України в 1710—1730-х роках», захищена 1912 року у Львівському університеті. Одночасно молодий учений підготував збірку документів — актів гетьманського правління, та Перша світова війна не дала змоги її опублікувати, потім збірка загубилася.

9 лютого - 125 років від дня народження Івана Романовича Галинського [справж. – Лопата (1895–1965)], українського кобзаря, співака-бандуриста


Іва́н Рома́нович Га́линський (справжнє — Лопата; 28 січня (9 лютого1895, с. Морозівка, тепер Баришівський район Київська область — 29 липня 1965) — бандурист. Навчався в Київському університеті за фахом учитель.
У 19321935 роках працював в ансамблі бандуристів М. Опришка (в якого брав уроки співу) у Києві, а з 1934 року — соліст Київської філармонії. Виконував жанрово-побутові, гумористичні й жартівливі пісні. Співав у дуеті з лірником О. Цибульським.
Репресований в 1938 році у справі Івана Борця. Засуджений на 10 років. Заслання відбував в Естонії та Карелії.
Після реабілітації виступав в ансамблі бандуристів Українського товариства сліпих.

10 лютого - 125 років від дня народження Василя Вишиваного [справж. – Вільгельм фон Габсбурґ-Лотрінґен (1895–1948)], українського військово-політичного діяча, поета (Австрія)
Нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.
Разом з українськими вояками він розділив тягар боротьби за Україну. Свою поетичну збірку «Минають дні...» з 23 віршів присвятив українським січовикам: «Борцям, що впали за волю України». Він став поборником українських інтересів, за які поклав життя у Лук’янівській в’язниці.

11 лютого
День безпечного Інтернету

11 лютого 2020 року у світі відзначається День безпечного Інтернету (Safer Internet Day) під гаслом «Разом для найкращого Інтернету».
День безпечного Інтернету (SID/ДБІ) запровадили мережі Insafe та INHOPE за підтримки Європейської комісії[i] для просування безпечного та позитивного використання цифрових технологій, особливо, дітьми й молоддю. Центр кращого Інтернету представляє Національний комітет Дня безпечного Інтернету в Україні.
День безпечного Інтернету відзначають щороку. Мільйони людей об’єднуються, щоб надихнутися для позитивних змін онлайн, підвищити освіченість з питань безпеки онлайн та взяти участь у заходах, що проходять у всьому світі. День безпечного Інтернету націлений на створення безпечного та найкращого Інтернету, де кожний та кожна можуть використовувати технології відповідально, у дусі поваги, критично та творчо.
День безпечного Інтернету має на меті долучити до співпраці дітей і молодь, батьків і вихователів, освітян, педагогів і соціальних працівників, представників індустрії та політиків, надихаючи їх відігравати свою роль у створенні найкращого Інтернету.
Тема Дня безпечного Інтернету „Разом для найкращого Інтернету” надихає всіх приєднуватися до руху та використовувати найкращий потенціал Інтернету для об’єднання людей. Є багато шляхів зробити це:
·                     Діти й молодь можуть допомогти покращити Інтернет, поводячись в онлайні позитивно та ввічливо, захищаючи онлайнову репутацію як власну, так і інших, використовуючи позитивні можливості створення, залучення та поширення контенту онлайн.
·                     Батьки й вихователі відіграють важливу роль у натхненні та підтримці дітей і молоді використовувати технології відповідально, у дусі поваги, критично та творчо шляхом забезпечення відкритого діалогу з дітьми, навчання їх використовувати безпечні й позитивні технології, а також подаючи приклад поведінки.
·                     Представники і представниці освітянської спільноти та соціальної сфери можуть допомогти покращити Інтернет через формування в учнів та учениць навичок цифрової грамотності шляхом розвитку критичного мислення, що дозволить їм гарно орієнтуватися в онлайновому світі. Вони можуть демонструвати власні приклади онлайнової поведінки учням і студентам, а також надихати їх створювати власний контент і робити позитивні вибори онлайн.
·                     Індустрія може допомогти покращити Інтернет через створення та просування позитивного контенту й безпечних сервісів онлайн; надання змоги користувачам реагувати на будь-які складнощі, забезпечуючи чіткі й безпечні поради, упроваджуючи легкі в користуванні й безпечні інструменти та надаючи швидкий доступ до підтримки в разі виникнення проблем.
·                     Владні структури й політики мають забезпечити середовище та культуру, у яких усе зазначене може функціонувати й розвиватися, наприклад, можливості для дітей навчатися онлайнової безпеки мають бути закріплені в навчальних програмах; надати батькам і вихователям належний доступ до інформації та джерел підтримки; заохочувати провайдерів до регуляції їхніх послуг і контенту; просувати відповідне законодавство; забезпечувати благополуччя дітей і молоді шляхом створення ефективних стратегій захисту дитинства в онлайновому світі.
·                     Кожний і кожна відповідальні за створення позитивного різноманіття онлайн. Ми всі можемо просувати позитив, коректно спілкуючись онлайн та демонструючи повагу до інших, шукаючи позитивні можливості творити та спілкуватись. Ми всі можемо відповідати на онлайновий негатив, повідомляючи про неприйнятний або нелегальний контент.
Навчально-методичні ресурси
·                     Навчально-методичний посібник «Обачність. Пильність. Захист. Ввічливість. Сміливість»
Посібник містить плани уроків призначені для учнів та учениць початкової школи та зосереджені на ключових принципах мережевого етикету й безпеки. Заняття запропоновані у п‘яти темах: обачність в Інтернеті, пильність в Інтернеті, захист в Інтернеті, доброзичливість в Інтернеті, сміливість в Інтернеті.
·                     Посібник Клан Кліц-Клац. Виховання дітей в цифрову еру
Посібник для батьків у доступній формі містить необхідну інформацію та поради, які будуть корисні батькам для сприяння позитивному використанню дітьми цифрових технологій.
·                     Робочий зошит для підлітків the Web We Want (Інтернет, який ми хочемо)
Посібник створений молодими людьми для молоді, спрямований на вивчення прав та обов’язків в Інтернеті та заохочення до роздумів про поведінку в Інтернеті.
Запропоновані 18 завдань допоможуть підліткам перевірити свої навички, дізнатися більше про свої права в онлайн-світі.
Посібник містить плани уроків, що пропонують ідеї та заходи, щоб заохотити молодь розвивати навички творчого та критичного мислення, необхідні для повноцінного життя в світі.
·                     Методичні рекомендації до використання в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти навчально-методичного посібника та робочого зошита „Інтернет, який ми хочемоˮ (the Web We Want).
Рекомендації містять практичні пропозиції для інтегрування занять, представлених у навчально-методичному посібнику та завдань у робочому зошиті „Інтернет, який ми хочемоˮ (Тhe Web We Want) в навчальні програми з предметів в закладах освіти України.
·                     Керівництво із соціально-педагогічного супроводу формування безпечної поведінки підлітків в Інтернеті
Джерело: https://goo.gl/J1Xkg6
Посібник містить теоретичні питання безпечної поведінки в Інтернеті, опис занять та 8 тренінгових вправ із розвитку базових компетенцій безпечної поведінки підлітків в Інтернеті, плани заходів для педагогів та батьків.
·                     Посібник з протидії мови ненависті «Закладинки»
Джерело: https://goo.gl/GZNQYf
Посібник містить 24 приклади вправ з теми протидії мові ненависті онлайн через навчання з прав людини. У вправах розкриваються теми мови ненависті онлайн, прав людини в Інтернеті, свободи вираження поглядів, приватного життя і безпеки, інтернет-грамотності, демократії та участі.
·                     Онлайн-курс “Права людини в освітньому просторі”
Третій модуль курсу розкриває тему «Права людини та Інтернет»: еволюція концепції прав людини у цифрову еру, результати моніторингу сайтів закладів освіти в Україні (2018). Дає можливість дослідити власний сайт закладу освіти чи сторінку закладу освіти щодо дотримання прав дитини онлайн, дізнатись більше про законодавство та міжнародні ініціативи щодо безпеки дітей в онлайновому просторі.
Корисні посилання:
·                     Офіційний сайт Дня безпечного Інтернету (англійською мовою): www.saferinternetday.org
·                     Сторінка «День безпечного Інтернету в Україні» у Фейсбуці: https://www.facebook.com/UkraineSID
·                     Сайт Центру кращого Інтернету: https://betterinternetcentre.org
12 лютого
Собор трьох святителів: Василя Великого, Іоанна Золотоустого, Григорія Богослова

12 лютого святкуємо пам’ять трьох великих і дуже визначних ієрархів, учителів, проповідників і Отців Східної Церкви: св. Василія Великогосв. Григорія Богослова і св. Івана Золотоустого. В нашому народі цей празник знаний, як свято Трьох Святителів. Три отці – ієрархи-святителі – це провідні вчителі віри, святості й науки Христової Церкви. Вони передали нам чисту віру Нікейського Собору, вони пояснили нам догмати про Святу ТрійцюХристове Божество та Пресвяту Євхаристію. За їхні заслуги наша Східна Церква називає їх у своїх Богослужіннях рівноапостольними, органами Святого Духа, колонами Церкви та вчителями вселенної. Всі вони жили в четвертому столітті — золотому віці християнської віри. Св. Василій і св. Григорій це сини славної Каппадокії, в Малій Азії, друзі і майже однолітки. Св. Іван Золотоустий — з Антіохії і був молодший від них на 20 років. Всіх їх єднала апостольська ревність за святу віру і спасіння душ.

12 лютого - 125 років від дня народження Анатолія Галактіоновича Петрицького (1895–1964), українського живописця, театрального художника
Народився 31 січня (12 лютого за старим стилем) у сім'ї залізничників.  У 1912—1918 роках навчався в Київському художньому училищі, був учнем Василя Кричевського. Паралельно навчався у студії Олександра Мурашка. Експонувати свої роботи почав з 1914 року. У 1916 році відбувся його дебют як театрального художника. Головний художник Молодого театру Леся Курбаса (1917—1919). Оформив більшість вистав театру, зокрема «Осінь», «Кандіда», «Затоплений дзвін», «Різдвяний вертеп» тощо.
У 1927 році був одним із засновників (разом із письменниками Гео Шкурупієм, Дмитром Бузьком, Леонідом Скрипником, Олексієм Полторацьким, Олексою Влизьком та художником Вадимом Меллером) футуристичної організації "Нова генерація". 
Був головним художником Першого державного драматичного театру УРСР й Української музичної драми у Києві. Займався художнім оформленням книжок і журналів. Входив до літературних об'єднань «Біла студія» (1918) і «Фламінґо» (1919). 
Понад 500 театральних робіт А.Г. Петрицького належать до зібрання Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Окремі твори зберігаються в Національному художньому музеї.

12 лютого - День Червоної Руки (відзначається на рівні ООН з 2002 року як день пам'яті дітей-солдатів, яких втягують в участь у війнах і збройних конфліктах)
Щороку 12 лютого міжнародна громадськість проводить акцію проти втягування дітей у збройні конфлікти – День червоної руки.
День Червоної Руки вперше відзначили у 2002 році, коли Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, вступив в дію. Це сталося 12 лютого 2002 року. Цей документ був прийнятий Генасамблеєю ООН у травні 2000 року. Його підтримали понад 100 різних держав.
Ряд міжнародних організацій також виступає проти використання дітей-солдатів. Це ЮНІСЕФ, «Міжнародна амністія», «Terre des Hommes», Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
Відповідно до додаткових протоколів I і II до Женевської конвенції, прийнятої в 1977 році, діти, які не досягли віку 15 років, не підлягають вербуванню у збройні сили або групи. Їм не дозволяється брати участь у військових діях.
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах передбачає, що держави-учасниці вживають всіх можливих заходів, щоб забезпечити неучасть дітей до 18 років у військових діях. На додаток до цих правових норм, служба в армії визнана найгіршою формою дитячої праці (Конвенція з Міжнародної організації праці, прийнята в 1999 році, визнає примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання в збройних конфліктах як одну з найгірших форм дитячої праці). У контексті цієї Конвенції термін «дитина» застосовується до всіх осіб, які не досягли 18 років.

13 лютого
Всесвітній день радіо
Всесвітній день радіо (англ. World Radio Day) — свято, що відзначається щорічно 13 лютого з ініціативи Іспанії. Свято було проголошено на 36-й Генеральній конференції міжнародної організації ЮНЕСКО від 3 листопада 2011 року. Дата святкування 13 лютого була вибрана тому, що саме в цей день у 1946 році вперше вийшло в ефір «Радіо ООН», яке проводило мовлення зі штаб-квартири ООН.
Щорічно 13 лютого радіолюбителі та працівники радіокомпаній зі всього світу відзначають своє професійне свято — Всесвітній день радіо (World Radio Day).
Ініціатором заснування події була Іспанія, а 3 листопада 2011 року свято було остаточно затверджене міжнародною організацією ЮНЕСКО.
Хоча почали відзначати цей професійний день відносно недавно, приурочений він до події, що відбулася в далекому 1946 році. Тоді, зі штаб-квартири Організації Об‘єднаних Націй вперше почало мовлення «Радіо ООН».
Якщо і далі вдаватися в історію, то перший радіоприймач був запатентований сербським винахідником Ніколою Теслою в 1893 році, а перший сеанс радіозв’язку здійснив Олександр Попов 7 травня 1895 року. В 20-му сторіччі, до появи телебачення та інтернету, радіо було головний інструментом розповсюдження інформації. В Україні перша цивільна радіолінія була прокладена в 1902 році і з’єднувала Херсон та Голу Пристань.
В 21-му віці, незважаючи на потужний розвиток інформаційних технологій, радіо продовжує залишатися одним з найпопулярніших форм зв’язку для самої більшої аудиторії в світі. Так, згідно доповіді Міжнародного союзу електрозв’язку, сьогодні близько 80% домівок у світі володіють хоча б одним радіоприймачем.
Корисні посилання:
Позакласний захід "Всесвітній день радіо": naurok.com.ua/pozaklasniy-zahid-vsesvitniy-den-radio-99520.html

14 лютого
День Святого Валентина

День Святого Валентина ще іменують Днем усіх закоханих. Свято — неофіційне і не є вихідним, проте активно відзначається молоддю щорічно 14 лютогоДень Валентина прийшов до нас з-за кордону і дуже скоро став одним з найпопулярніших молодіжних свят.
Історія виникнення свята. Достовірних даних про те, де саме зародилася традиція святкування — немає, одні вважають батьківщиною знаменного дня — Англію, інші — Францію. За переказами, День Святого Валентина вшановує великомученика Валентина — священика, який всупереч наказу імператора Клавдія ІІ, що забороняв молодим чоловікам мати сім'ю, таємно вінчав закоханих. Правитель вважав, що самотній чоловік, не обтяжений сімейним побутом, має шанси стати кращим воїном, оскільки його думки зайняті тільки майбутніми битвами. Незабаром дії священика були розсекречені, сам Валентин постав перед судом, піддався жорстоким тортурам і згодом був страчений. В ніч перед стратою він написав своїй коханій лист — признання в любові у віршованій формі. Згодом такі листи стали називати «валентинками». Дата смерті великомученика і припадає на 14 лютого.
Минуло багато часу, в XIV столітті священика Валентина канонізували — за благі діяння віднесли до числа святих. Відтоді День Святого Валентина активно святкується в Європі і в нашій країні.
Корисні посилання:
День Святого Валентина у фактах: традиції, символіка, цікавинки:
ІГРИ ДО ДНЯ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА
Гра «Розбите серце» 
Заздалегідь виготовляють з паперу рожеві і червоні сердечка. Сердечка розрізають на половинки: на одній написані питання, на іншій - відповіді. Питання роздаються гравцям. Щоб відновити розбите серце, учасники гри повинні правильно відповісти на питання. Питання за вибором учителя. 
Гра «Пошта» 
На перервах у цей день можна запропонувати дітям пограти в «Пошту». Для цього необхідно заздалегідь приготувати «поштова скринька» (яку-небудь коробку з проріззю) і папір для листів (листочки). Бажано заздалегідь попередити дітей про цій грі, щоб вони могли принести валентинки для своїх друзів, наклейки, а також приготувати текст привітань.
Конкурс валентинок 
Діти заздалегідь малюють валентинки. На святі підводяться підсумки конкурсу, переможцям вручаються призи. 
Гра «Щасливий Валентиново особа» 
Кожна дитина з паперу вирізає велике серце і за допомогою маленьких сердечок «малює» ніс, очі, рот, вуха. Той, у кого вийде найцікавіше або смішне особа, що отримує приз. 
Гра «Моя половинка» 
На уроках праці заздалегідь виготовляються маленькі паперові сердечка, розрізають на дві половинки (розріз у всіх сердечок повинен відрізнятися). Половинки лунають дітям. По команді ведучого гравці намагаються знайти «свою» половинку. Виграє та команда, гравці якої зроблять це швидше за всіх. Команді вручається сердечко. 
Гра «Хто викрав моє серце?» 
Ведучий сідає на стілець спиною до решти дітей. В руках, відведені за спину, він тримає паперове серце. Хто-небудь з дітей тихо підходить ззаду і, взявши серце, повертається на своє місце. Ведучий повертається і запитує: «Хто викрав моє серце? Це ти, Аня?» Відгадувати можна тільки три рази. Якщо ведучий відгадує, то залишається на стільці і продовжує гру. Якщо ні, то його місце займає викрав серце. 
Ведучими вибираються діти з різних команд. Команда, чиї ведучі частіше вгадували, отримує сердечко. 
Гра «Стріла Амура» (використовувати гру «Дартс») 
У грі беруть участь всі бажаючі. Гравці із зав'язаними очима намагаються потрапити стрілою в серце, намальоване на стіні. Від кожної команди однакову кількість учасників. Команда, яка заробила більше очок, отримує сердечко. 
Гра «Танець з мячем»
На сцену запрошуються пари. Кожна пара отримує повітряну кульку.  Зараз буде звучати музика , а вам потрібно затанцювати танок утримуючи кульку лобами. Виграє та пара, яка довше вдержить кульку.
Гра-змагання "Збери листівку".
Для гри потрібні 10 листівок, розрізаних на 4 прямокутника. Беруть участь 10 дітей. Кожному в руки дається одна з частин однієї откриткі.Остальние частини листівок упереміш розкидані по підлозі. Завдання учасників - знайти відсутні 3 Частковий листівки, зібрати її. Два учасника, першими справилися з цим завданням, стають переможцями і утворюють четверту дружну пару. Мишенята її нагороджують.
Гра «Хапай пару»
Дівчатка стають в коло з зав'язаними очима обличчям назовні, а хлопчики ходять по колу під музику. Коли музика зупиняється, дівчата хапають своїх хлопчиків. Ті і будуть їх другими половинками для проходження конкурсів.
Валентинка: дозвольте представити вам членів журі, які оцінюватимуть всі конкурси та оберуть «саму дружню пару» (журі оцінює пари).
Гра «Ласкаве слово»
На дошці розташована ромашка. На кожному лепесточке написана буква. Пари виходять по черзі , вибирають будь пелюстка. Вони повинні сказати одне одному ласкаве слово на цю букву.
(Після кожного конкурсу журі оцінює пари)
Гра «Зріж очко»
На мотузці прив'язані сердечка з написаними на них балами. Кожна пара повинна зрізати одне сердечко з зав'язаними очима. Одна половинка зрізає, а інша спрямовує і підказує.
Гра «Дружна пара»
Кожній парі дають повітряна кулька, який вони затискають між головами. За сигналом ведучого вони оббігають перешкоду і повертаються назад. Змагаються по дві пари.
Гра «Полювання»
На плакаті намальовані серця різних розмірів і в кожному написані числа. Хлопцям необхідно потрапити в серця з великою кількістю очок. Стріли зроблені з пластиліну і пір'я, які натирають крейдою.
Гра «Розбите серце»
Кожній парі дається розрізане на 4-5 частин серце. За 1 хвилину їм необхідно зібрати всі шматочки. Хто швидше це зробить, той і отримує заслужену перемогу.
Гра «Лабіринт»
У класі натягнуті скакалки на різному рівні. По команді кожна пара повинна пройти перешкоди з зав'язаними очима, не зачепивши ні одне з них (хлопчики проходять з зав'язаними очима, а дівчатка їм підказують).


14 лютого - 90 років від дня народження Георгія В’ячеславовича Якутовича (1930–2000), українського графіка, ілюстратора
Георгі́й Вя́чеславович Якуто́вич (14 лютого 1930Київ — 5 вересня 2000Київ) — український митець-графік, ілюстратор, майстер ліногравюриксилографії та офорту, художник кіно.
Георгій Якутович працював переважно над книжковою графікою, подекуди займався станковою графікою та був художником-постановником фільмів.

Відповідно до Указу Президента України від 11 лютого 2004 року, 15 лютого на Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Цей день приурочений до річниці виведення військ СРСР з Афганістану. Захищати революцію у «братській» країні 1979 року були направлені понад 150 тисяч українців. Більше трьох тисяч з них загинули під час цієї війни, сім тисяч повернулися в Україну інвалідами, близько 2 тисяч вважаються полоненими і без вісті зниклими. Всього, з 1979 року в Афганістані загинуло понад 14 тисяч радянських солдат, більше 30 тисяч з них були поранені; з афганського боку втрати були ще жахливіші — біля 1.5 мільйона загиблих і майже 5 мільйонів біженців, що знайшли притулок в сусідніх Пакистані та Ірані. Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця.
В цей день ми поділяємо весь біль втрати з тими, хто втратив на цій війні своїх близьких і віддаємо шану всім учасникам тих подій.
Корисні посилання:
2.     Архівні фото. Війна в Афганістані:

Сценарій «Ти вічний біль, Афганістан»
В  приміщенні розміщено:   фотовиставка «Афганістан живе у моїй душі», виставка виробів  місцевих майстрів  декоративно-ужиткового мистецтва та виставка тематичної літератури. В фонозапису звучать  патріотичні та українські народні пісні.  
Сцена святково прикрашена (праворуч - журнальний столик, на якому -  український рушник та букет з гілок  червоної калини, ліворуч - стільці для воїнів - афганців).
Ведучі одягнені в національні костюми.
У фонозапису звучать позивні «Над Полтавським краєм» (П. Малишко).
ВЕДУЧА: Доброго дня всім присутнім!
Дата виведення радянських військ з Афганістану - 15 лютого - є днем вшанування  учасників бойових дій на те­риторії інших держав. Нині ми віддаємо данину поваги мужності та героїзму воїнів-афганців, їхніх побратимів, які виконували свою непросту місію в більш, як двадцяти країнах світу - Угорщині, Єгипті, Іраку, Чехословаччині, Ефіопії, Анголі, Югославії, Лівані та інших.
ВЕДУЧИЙ: 3 кожним роком все далі історія віддаляє нас від вогняних років Аф­ганської війни. Але час непідвладний викреслити з нашої пам'яті приклади мужності і вірності військовому обов'язку синів своєї Батьків­щини, які з честю виконали свій військовий обов'язок, стали гідним прикладом людської мужності та героїзму.
Тож запрошуємо на сцену наших земляків - воїнів афганців: (називає прізвища ім’я та по батькові, дівчатка в українських костюмах вручають воїнам квіти і проводжають їх на сцену)
ВЕДУЧА: Доземний уклін вам, дорогі ветерани-інтернаціоналісти, великого людського щастя, добробуту, благополуччя в кожну оселю, довгих щасливих років життя під безхмарним мирним небом.
 ВЕДУЧИЙ:   15 лютого 1989 року із Афганістану виведені останні радянські війська. Через афганську війну пройшли 160375 українців, рідна земля втратила 3360 своїх синів, 80 пропало безвісті, поранених 8тисяч, інвалідами вийшли з цієї війни 3560 чоловік. (називає земляків, які не повернулися з Афганістану)
ВЕДУЧА:
Чекала мати,
Так чекала сина!
Цвіла в дворі у матері калина,
Додолу стиглі ягоди ронила...
Та де ж у неї бралась тая сила –
Вже й після похоронки ждати сина!?
У снах не раз побачений і згаданий
Десь на чужому полі він поранений,
І кличе маму дать води напитися.
Довіку сон той буде мамі снитися.
Він знов безсонням в шибку стукає
І серце материнське повнить мукою.

ВЕДУЧИЙ:    Вони вічно живуть у люблячих, палких материнських серцях.
В пам'ять про загиблих наших земляків.
Поставте скибку хліба на стакан
I голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
          Хвилина мовчання !!!
Найдовша, найтихіша, найсумніша, найтяжча хвилина.
Хвилина мовчання !!!  (хронометр відбиває хвилину) 
ВЕДУЧА: Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов.
(ведуча звертається до земляків-воїнів афганців)
 Ви, шановні друзі, як ніхто знаєте справжню ціну війни і миру. І як ніхто вмі­єте дорожити сьогоднішнім днем, усвідомлювати свою відповідальність за майбу­тнє, і патріотизм для вас - не порожній звук.
виступи воїнів афганців)
 ВЕДУЧА: Мені хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді, спогади вистраждані в Афганістані, пройшли крізь наші серця.
Найстрашніше у світі - це війна, вона, як злочин, що не спокутується перемогою.
Та вже і сьогоднішньому поколінню, на жаль, доводиться воювати за свої ідеали.
ВЕДУЧИЙ: Наш складний час,  пов’язаний з  військовими  подіями на Сході  України, сколихнув небачену хвилю народного патріотизму.
Воїни - учасники АТО  беруть за приклад героїзм визволителів Другої  світової та воїнів - інтернаціоналістів  .
ВЕДУЧА: Нашим землякам, українським воїнам, хочеться побажати бути сильними, нескореними, мужніми, а головне здоровими і щасливими. Всіх їх ми з нетерпінням чекаємо додому з перемогою.
(ведуча запрошує земляків - воїнів афганців зайняти почесні місця в залі) 
ВЕДУЧА: Щоб мати майбутнє, варто пам’ятати і шанувати своє минуле, яким би гірким воно не було.
Наше зібрання хочеться завершити такими словами:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Між братніх народів,  мов садом рясним,
сіяє вона над віками… 

Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Дякуємо всім, хто сьогодні був з нами.
Та ми з вами не прощаємось, а лише говоримо:
«До побачення, до нових зустрічей!».

15 лютого - Стрітення Господнє
Християни східного обряду відзначають 15 лютого одне із 12 найголовніших церковних свят року — Стрітення Господнє.
Назва Стрітення у старослов’янській мові означає “зустріч” або ж “радість”. І отримало воно таку назву через те, що у цей день новонароджений Ісус Христос зустрівся з праведником Симонеоном і пророчицею Анною. Саме вони впізнали у малюкові нового Месію.
Сталось це, коли на сороковий день після народження Ісуса, діва Марія принесла його в Єрусалимський храм на посвяту. Старець Симонеон, якому було провіщено жити, аж поки той не зустріне людського спасителя, одразу ж заявив, що цей малюк — син Божий. Пророчиця Анна підтвердила, що бачить перед собою майбутнього спасителя людського роду.
Історія святкування ж цього дня сягає III і IV століть — саме тоді згадки про Стрітення вперше зустрічаються у творах християнських святих. А офіційно у всій Візантійській імперії цей день було визнано святом у 542 році за правління імператора Юстиніана.
Стрітення символізує не тільки зустріч Старого і Нового Завітів та явлення немовляти Ісуса світові. У народному побуті цей день здавна вважався зустріччю зими із весною.
Дохристиянська історія свята:
Святкування Стрітення в Україні походить ще з дохристиянських часів. Його тоді також назвали Стрічення, Стріщення, Громниці або Зимобор.
У народі вірили, на Стрітення зима вирушає туди, де було літо, а літо — туди де була зима. По дорозі вони зустрічаються та сперечаються між собою. Хто виграє у суперечці, той ще залишиться на цих землях господарювати. Якщо до вечора потеплішає, то виграло літо і скоро будуть потепління. Якщо ввечері стало холодніше, то зима ще зостанеться на деякий час.
А назва така була у свята, тому що вважалось — 15 лютого, це єдиний день, коли взимку може пролунати грім.
Прикмети, ворожіння, звичаї:
Якщо на Стрітення з дахів звисали бурульки — їх збирали і розтоплювали, додаючи у воду. Таку воду вважали цілющою, здатною вилікувати як рани чи внутрішні захворювання, так і вберегти від злого ока і відьмацьких чар. Нею освячували воїнів перед битвою, господарі кропили худобу на першому вигоні, а пасічники окроплювали вулики в початку сезону.
Ворожіння на Стрітення було таке: виставляли тарілку з зерном на ніч на вулицю. Як зранку на ньому з’явилась роса, то буде врожай, як нема роси — справи будуть кепські.
В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися “громичними”, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви.  В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали “громичну” свічку – “щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!”.  Від “громичної” свічки і саме свято, крім “Стрітення” або “Стрічання”, називалося колись “Громиця”.
Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що “поможе”. Найкраще ця вода ніби помагала від “пристріту” – від хвороби, що її спричиняло “погане” око.
Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: “Боже тебе збережи!”. Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.
Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса – врожай, нема роси – немає врожаю.
На Стрітення Господнє не можна:
Лаятися, сваритися, робити прибирання, вишивати, прати, працювати в городі тамитися.
Заборона на роботу має виняток, вона дозволяється, якщо це робота на благо іншим людям, необхідна допомога.
Заборона ж з приводу купання стосується лише лазні — адже щоб помитись у лазні, потрібно було працювати: колоти дрова, носити воду, тощо. Щодо звичайного сучасного душу ніяких заборон немає.
Також не радили на Стрітення вирушати у далеку мандрівку. Через мінливу погоду у цей період мандрівника могли спіткати різні неприємності, тож люди раніше остерігались далекої дороги. Існувало навіть прислів’я: “На Стрітення вирушиш в дорогу – скоро додому не повернешся”.
Ще одна цікава заборона – класти у цей день гроші на кухонний стіл. Вірили, що тоді удача від вас відцурається, а гроші буквально будуть витікати крізь пальці.
Народні прикмети на Стрітення:
1.                 Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл.
2.                 Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро.
3.                 Як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то жди ще стужі!
4.                 Як нап’ється півень води, то набереться господар біди!
5.                 День Стрітення теплий і сонячний, то і весна тепла.
6.                 Якщо на Стрітення дорогу перемітає – весна буде пізньою і холодною.
7.                 Якщо в цей день сніжок – весною буде дощик, тобто весна буде затяжною і дощовою.
8.                 Передбачити погоду могла і курка: якщо нап’ється біля порогу води – весна буде теплою і ранньою.
9.                 Як на Стрітення з стріх капає, ще велика буде зима.
10.            Як на Стрітення є під стріхами бурульки, то цього року буде добрий урожай кукурудзи.
11.            Цього дня відлига – на ранню й теплу весну, сніг – на дощову, тривалу, а коли хуга – весна буде пізня й холодна.
12.            Якщо в цей день не видно сонечка – чекай суворих морозів.
13.            Вітер на Стрітення – до врожаю плодових дерев.
14.            Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна. – Якщо вранці випав сніг – на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень – зернові будуть середні, а увечері – недорід.
15.            Якщо на деревах іній – вродять добре гречка і бульба. Якщо у цей день хуртовина дорогу перемете – весна буде пізня й холодна.
16.            Якщо на Стрітення сонце визирає з-поза хмар, то весна не забариться, а якщо цього дня не буде видно сонця, то 24 лютого вдарять морози.
17.            Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.
18.            Як сонце ясне на Громницю буде, то снігу випаде більше, ніж перед тим.

15 лютого - 60 років від дня народження Жовни Олександра Юрійовича (1960), прозаїка, нашого земляка.
Жовна Олександр Юрійович народився 15 лютого 1960 року у м. Новомиргороді Кіровоградської області. Закінчив дефектологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. М. Горького. Нині живе в рідному місті Новомиргороді, працює вихователем у дитячому будинку для розумово відсталих дітей.
Олександр Юрійович – письменник, кіносценарист, кінорежисер, член Національної Спілки письменників України та Національної спілки кінематографістів України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературних премій.
Перші оповідання надрукував 1991 року у львівському часописі “Дзвін”, згодом друкувався у часописах – “Дніпро”, “Донбас”, “Україна”, “Кур’єр Кривбасу”, “Лель”, “Вежа”, “Степ” та інші.
Твори Олександра Жовни друкувались у колективних збірниках “Квіти у темній кімнаті” та “Приватна колекція”.
Автор книг оповідань та повістей “Партитура на могильному камені”, “Вдовушка”, “Експеримент”, “Маленьке життя”.
Його твори видані в Токіо та Нью-Йорку. Ім’я Олександра Жовни занесене до Української енциклопедії визначних особистостей ХХ століття.
Письменник тричі виступав автором сценаріїв до фільмів, знятих за його творами. Всі вони – “Партитура на могильному камені”, “Світла ніч” та “Секонд-хенд”, вже побачили світ. У четвертому фільмі «Маленьке життя» Олександр Жовна дебютував ще й як режисер–постановник та актор.
Олександр Жовна – лауреат кількох літературних премій, зокрема на Всеукраїнському конкурсі романів і кіносценаріїв „Коронація слова” 2000 року отримав диплом за кіносценарій „Дорога”, 2001 року – за сценарій „Експеримент”, 2003 року – за сценарій „Вдовушка”. За його творами знято художні стрічки: „Партитура на могильному камені” (1996, режисер Ярослав Лупій), „Ніч світла” (2004, режисер Роман Балаян), „Секонд-хенд” (2005, режисер Ярослав Лупій), „Маленьке життя” (2007 рік, режисер Олександр Жовна).
Член Національної Спілки письменників України з 1994 року.
Лауреат премій “У свічаді слова” Євгена Бачинського (США, 1996), “Благовіст” (1999).
За вагомий внесок у вітчизняну літературу, Олександр Жовна став ще й лауреатом премії імені Володимира Винниченка газети «Народне слово» (2008).
Лауреат Обласної літературної премії ім. Є. Маланюка (2008), за книгу оповідань та повістей «Її тіло пахло зимовими яблуками» у номінації «Художня література».

16 лютого - 100 років від дня народження Олега Йосиповича Зуєвського (1920–1996), українського поета, перекладача, літературознавця (Канада)
Олег Йосипович Зуєвський народився 16 лютого 1920 року в містечку Хомутець на Полтавщині. Перші поетичні спроби з’явилися у газеті “Юний ленінець”, альманасі КІЖу та “Літературному журналі”. Під час окупації працював у редакції “Миргородських вістей”, де публікував свої вірші, оповідання, статті, пізніше друкувався у празькому часописі “Пробоєм”. Після війни Зуєвський опинився у таборі для переміщених осіб у Ауґсбургу, де продовжував свої літературні студії в таборній періодиці “Наше життя”, “Нове лицарство”, “Світання”, “Арка”. Року 1947 у Мюнхені вийшла перша збірка поезій О. Зуєвського “Золоті ворота”, яку вітала літературна критика в особі чільних її представників у діаспорі – Юрія Шевельова, викладача О. Зуєвського по КІЖу та Володимира Державина. У 1949 році О. Зуєвський з дружиною змушений був переїхати до США. Як і більшість творчої інтелігенції, яка мала бажання отримати вищу освіту, мав заробляти на неї важкою фізичною працею, а ввечері слухати лекції в Пенсільванському університеті. Тому друга поетична збірка О. Зуєвського “Під знаком Фенікса” з’явилась лише за одинадцять років, у тому ж мюнхенському видавництві “На горі”. Здобувши ступінь доктора “філософії”, О. Зуєвський викладав російську мову і літературу в університетах США Фордгамському та Ратгерському. З 1966 року – він професор славістики Альбертського університету, де пропрацював понад 25 років.

16 лютого - 90 років від дня народження Олени Михайлівни Потапової (1930), української артистки балету, педагога
Інтерпретатор майже всіх сольних партій вітчизн. і світ. балетної спадщини, репрезентованої на рад. сцені. Її виконання відзначалося віртуозністю, тех. досконалістю, високим артистизмом і худож. довершеністю. Найвидатніше виконавське досягнення — партії Одетти-Оділії, які вона станцювала близько 500 разів, постійно вдосконалюючи свою майстерність. Лауреат 3-го Всесвітнього фестивалю молоді і студентів в Берліні (тоді НДР), учасниця Декад української літератури і мистецтва в Москві й Ташкенті, гастролювала в країнах Європи та Америки з величезним успіхом.
Із 1977 як балетмейстер-репетитор театру виховувала нове покоління (Г. Кушнірову та ін.). Член журі 1-го респ. конкурсу балетмейстерів та артистів балету (1983). 28 січня 2001 театр влаштував масштабний концерт на честь трьох сестер Потапових, чия творча діяльність в ньому тривала більш як 50 років.
17 лютого - 200 років від дня народження Анрі Вйотана (1820–1881), бельгійського скрипаля, композитора, педагога
Анрі В'єтан (Henri François Joseph Vieuxtemps) (17 лютого 1820 Верв'є - 6 червня 1881 МустафеАлжир) - бельгійський скрипаль, композитор і педагог. Один з засновників бельгійської національної скрипкової школи. Концертував і викладав у Росії (1838-401845-52). 7 концертів для скрипки з оркестром, твори на російські теми. Професор Брюсельскої консерваторії.
Учень Шарля Беріо. З початку 30-х р. XIX ст. концертував у багатьох країнах. В 1838 уперше виступив у Петербурзі. В 1845-52 придворний соліст у Петербурзі, викладав і концертував. У Росії В'єтан створив свої найкращі скрипкові твори, у тому числі 4-й концерт з оркестром, а також фантазію на тему "Аскольдової могили" О. М. Верстовського, п'єси на російські оперні й народні теми. В 1871-73 професор Брюссельської консерваторії (його учень - Ежен Ізаї).
Анрі В'єтан - один з найвизначніших скрипалів романтичного напрямку. Для творів В'єтана характерні блискуча віртуозна фактура, декоративна барвистість написаного. Найзначніші 7 концертів для скрипки з оркестром, що справили значний вплив на розвиток цього жанру. По класу скрипки у нього навчався румунський композитор Едуард Кауделла.

17 лютого - 120 років від дня народження Миколи Івановича Супруненка
(1900–1984), українського історика
Супруненко Микола Іванович (1900—1984) — історик, академік АН УРСР (з 1972). Народився в Полтаві у робітничій сім'ї. Учасник Громадянської війни. Після закінчення Інституту червоної професури (1937) працював в Інституті історії України АН УРСР ученим секретарем (1937—1941), ст. наук, співробітником (1941—1954), зав. відділом (1955—1984). Переважно досліджував питання історії революції 1917, Громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Лауреат Державної премії УРСР (1969).
Найвідоміші праці: "Україна в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни" (1951), "Украйна в Великой Отечественной войне Советского Союза" (1955), "Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине" (1966), "Боротьба трудящих України проти денікінщини" (1979).

17 лютого - 120 років з дня народження Оксани Петрусенко (справжнє ім’я та прізвище - Ксенія Бородавкіна) (1900-1940), оперної співачки, народної артистки УРСР;
Окса́на Андрі́ївна Петрусе́нко (5 (18) лютого 1900Балаклія, нині Харківська область — 15 липня 1940Київ) — українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано). Одна з найкращих виконавиць українських народних пісень і романсівЗаслужена артистка УРСР. Кавалер ордена «Знак Пошани» (1936). Народна артистка УРСР (1939). Голос Оксани Андріївни є голосом-символом України її часу.





18 лютого - 275 років від дня народження Алессандро Джузеппе Вольта (1745–1827), італійського фізика, фізіолога
Алессандро Джузеппе Вольта (18 лютого 1745 — 5 березня 1827) — італійський фізик і фізіолог.
Сконструював першу електричну батарею — Вольтів стовп.
Винайшов і сконструював перше хімічне джерело постійного електричного струмуелектричну батарею, низку електричних приладів (конденсаторелектрофорелектроскоп); відкрив явище взаємної електризації різнорідних металів при їх контакті; у 1776 виявив і дослідив газ метан.
Засновник електродинаміки.
На його честь названо одиницю напруги вольт, а також астероїд головного поясу 8208 Вольта.
Створив перше найпростіше хімічне джерело струму в 1799, яке назвав гальванічним елементом.

18 лютого - 150 років від дня народження Антіна Лукашевича (1870–1936), українського громадсько-політичного та освітнього діяча
Лукашевич Антін (1870–1936) – громад., політ. та освітянський діяч Буковини. Н. в с. Бабин (нині село Заставнівського р-ну Чернів. обл.). Брав участь у розбудові укр. шкільництва на Буковині. Перед Першою світовою війною став дир. Крайової шкільної ради. Був членом укр. політ. партій та громад. організацій народовського спрямування, від народовців обирався депутатом Буковинського сейму (1907–11) та австрійс. парламенту (1911–18). У румун. час – один із засн. і активних діячів Укр. народно-демократ. партії (1922–27) та Української національної партії (з 1927). Від першої з них обирався депутатом румун. сенату (1926–27), намагався захищати там права українців у галузі освіти, к-ри, протестував проти румунізації укр. населення Буковини.



18 лютого - 140 років від дня народження Миколи Памфіловича Вашетка (1880–1960), українського патофізіолога
Патофізіолог, діяч українського національного руху, доктор медицини (1913), професор, заслужений діяч науки УРСР (1960). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1908). Працював лікарем клінічно-судового відділу Київського військового шпиталю, одночасно займався науково-дослідною діяльністю під керівництвом В. Ліндемана. Один з перших членів Медичної секції УНТ (1910), автор доповідей і праць у галузі медицини українською мовою. Під час 1-ї світової війни працював військовим лікарем, брав активну участь у становленні українських лікарських організацій, був секретарем комісії з підготовки 2-го Всеукраїнського з’їзду лікарів. Від 1918 – у Київському медичному інституті: професор кафедри загальної патології, на якій вперше почав викладати українською мовою, від 1922 – завідувач кафедри патофізіології, водночас у 1920-1924 очолював кафедру фармакології. У 1931 репресований і звільнений з Інституту; згодом висланий у м. Сталіно (нині Донецьк), де заснував і очолював кафедру патофізіології в медичному інституті. У 1936 повернувся до Києва, працював завідувачем кафедри патофізіології Київського ветеринарного інституту. Під час 2-ї світової війни – на кафедрі патофізіології Медичного інституту, відкритого лікарями та науковцями в окупованому Києві. Після звільнення Києва його було звинувачено в співпраці з німцями, до викладацької та наукової роботи не допускався. Його наукові праці в УРСР були вилучені з бібліотек. Засновник української наукової школи патофізіологів. Досліджував патологію нирок і сечоутворення, токсикози, роль нервової системи в регуляції обмінних процесів, значення мікроелементів.

19 лютого - 28 років тому (1992) Верховна Рада України затвердила тризуб як малий Державний герб України
19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила своєю постановою Державний герб незалежної України – золотий Тризуб на синьому щиті – національний символ українців часів визвольних змагань XX століття. Його проект розробили: геральдист Андрій Гречило та графіки Олексій Кохан та Іван Турецький.
Постанова 1992 року визначала Тризуб малим гербом України, вважаючи його головним елементом великого герба. Зображення герба мусило розміщуватися на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ. Документ також мав додаток, в якому містилися кольорове, чорно-біле та схематичне зображення герба із вказаними пропорціями щита і тризуба.
Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України, у Статті 20 проголошувала тризуб головним елементом Великого Державного герба України. Тризуб визначався як знак княжої держави Володимира Великого і малий Державний герб України. Згідно з Конституцією великий Державний герб мусив встановлюватися в майбутньому, окремим законом Верховної Ради України, з урахуванням малого герба та герба Війська Запорізького.
Великий Державний герб України залишається досі не затвердженим.

19 лютого - 160 років від дня народження Веніаміна Олександровича Кордта [Веніамін Христофор Іоганн Кордт (1860–1934)], українського історика, картографа, географа, бібліографа, джерелознавця, архівіста, педагога
В. О. Кордт зробив великий внесок у справу вивчення вітчизняної картографії. Він одним із перших в Україні розробив методику і почав досліджувати старі карти Росії й України. Основні праці вченого: «Материалы к истории русской картографии». Т. 1–2 (1899–1910); «Матеріяли до історії картографії України» (1931), «Чужоземні подорожі по Східній Европі до 1700 р.» (1926); «Матеріяли з Стокгольмського державного архіву до історії України другої пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.» (1930). Археографічно опрацював і видав документи про П. Орлика й А. Войнаровського за архівами Гамбурга, Гааги, Копенгагена, Берліна, Дрездена. Опрацював донесення шведських послів у Москві про події в Україні у другій половині ХVІІ ст., документи Стокгольмського державного архіву до історії України другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ., матеріали до історії картографії України.
Веніамін Олександрович – автор 35 наукових праць, у тому числі бібліографічних. В. О. Кордт – почесний член Московського археологічного товариства (1899); дійсний член Одеського товариства історії та старожитностей (1900); Московського товариства шанувальників природознавства, антропології і етнографії (1906); член-кореспондент товариства істориків у Ризі (1911); дійсний член Київської археографічної комісії (1911–1921), Археографічної комісії Всеукраїнської Академії Наук (1921–1930), почесний член Історичного товариства в Утрехті (1924). За свої праці в галузі історії картографії двічі був відзначений преміями ім. Гейбюргера Юріївського університету (1902, 1907), Макарівською премією Петербурзької АН (1907), медаллю ім. П. Семенова-Тянь-Шанського від Російського географічного товариства (1911).

20 лютого - 115 років з дня народження Уласа Самчука (1905-1987), письменника, публіциста, журналіста
Непростою була доля Уласа Самчука (1905–1987). Як і доля його творчого спадку. У своєму рідному краї, який він оспівав у трилогії «Волинь» і який опинився в складі міжвоєнної Польщі, Самчук не міг себе реалізувати як письменник. Він нелегально емігрував із Польщі на Захід. Спочатку опинився в Німеччині, де певний час навчався в університеті Бреслау (нині – Вроцлав). Потім доля його закинули в Прагу, де були зосереджені центри української політичної й культурної еміграції. Тут він написав і видав низку творів, які зробили його знаменитим. Передусім це стосується трилогії «Волинь».
Був учасником змагань за створення держави Карпатська Україна. Цей досвід послужив для написання письменником низки творів, зокрема романів «Гори говорять» та «Сонце з заходу», які не втратили свого значення до дня сьогоднішнього – особливо в контексті тих подій, що зараз відбуваються на Закарпатті.
Під час німецької окупації українських земель у час Другої світової війни Самчук повернувся на батьківщину. У Рівному видавав газету «Волинь». Оскільки видання було легальне, письменнику доводилося йти на порозуміння з окупаційною владою. Однак газета мала на меті поширювати українську національну ідеологію, а це не подобалося гітлерівцям. Зрештою, газета була закрита, а Самчук ледь уникнув розстрілу.
Про часи перебування в Україні за часів німецької окупації Самчук залишив спогади «На коні білому» і «На коні вороному». Ці твори дають адекватне уявлення про те, що робилося на наших теренах у цей непростий період.
Самчук не мав ілюзій щодо радянської влади. Тому емігрував на Захід. Опинився в далекій Канаді, де і скінчив своє життя.
Спадщина письменника велика і різноманітна. Його твори не лише про рідну Волинь, Закарпаття, а й про Велику Україну, українську еміграцію. Його називають «літописцем українського простору».
Зрозуміло, творчість Самчука була під забороною в радянській Україні. Лише за часів незалежної Української держави письменник почав повертатися на свою батьківщину. Було перевидано низку його творів. Це і згадувана «Волинь», перевидання якої викликало чималий резонанс. Це й роман «Марія», який вважається першим в українській літературі твором про Голодомор 1933 року. З’явилися праці про твори письменника, музеї, кілька пам’ятників та вулиць, названих на його честь, літературні премії Уласа Самчука. Письменник увійшов до літературного канону. Лектурою, що почала вивчатися в школах, став роман «Марія».

20 лютого - Всесвітній день соціальної справедливості

Соціальна справедливість — це не просто етичний імператив, це основа національної стабільності та глобального благополуччя. Рівні можливості, солідарність і повага прав людини вкрай важливі для повноцінного освоєння продуктивного потенціалу націй і народів. 
Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун Всесвітній день соціальної справедливості (World Day of Social Justice) відзначається з 2009 року. Генеральна асамблея ООН проголосила про встановлення цього свята в спеціальній резолюції № A/RES/62/10 від 18 грудня 2007 року. Передумовою для виникнення нової дати — 20 лютого — стала всесвітня зустріч на вищому рівні, яка відбулася в Копенгагені в березні 1995 року, і на якій були проголошені завдання соціального розвитку сучасного суспільства.
Держави-члени Організації об'єднаних націй присвячують день 20 лютого проведенню на національному рівні заходів, що сприяють зміцненню соціальної справедливості, які кожен рік присвячені певній темі. За задумом організаторів, міжнародна дата повинна сприяти викоріненню бідності, забезпеченню людей повною зайнятістю і гідною роботою, рівноправності чоловіків і жінок, а також встановлення соціального добробуту і соціальної справедливості для всіх.  ООН вважає прагнення до соціальної справедливості однієї з головних своїх місій. Організація підтримує принципи справедливості, усуваючи бар'єри, що виникають перед людьми через їх статі, віку, расової, етнічної або релігійної приналежності, культури або наявності інвалідності. Один з основних документів, працюючих в цьому напрямку, — Декларація про соціальну справедливість у цілях справедливої глобалізації. В ньому робиться наголос на гарантії досягнення справедливих результатів для всіх шляхом забезпечення зайнятості, соціального діалогу та основоположних принципів і прав на робочому місці.
Корисні посилання:
Мультимедійна презентація: https://www.slideshare.net/Gymnasium2/ss-41719614


20 лютого - День Героїв Небесної Сотні

Відзначається щорічно відповідно до Указу Президента України № 69/2015 від 11.02.2015 р.
День Героїв Небесної Сотні — пам'ятний день, що відзначається в Україні 20 лютого на вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні.
Пам'ятний день встановлено указом Президента України Петра Порошенка 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.
Спецзагоди з вогнепальною зброєю. Київ, 20 лютого 2014 року
Учасники подій у Києві переносять пораненого з поля бою. 20 лютого 2014 року
Цього дня 2014 року під час Єврореволюції на Інститутській вулиці у Києві силові підрозділи режиму Януковича розстрілювали протестувальників. Всього за день було до ста жертв, яких назвали «Небесною Сотнею». О 22:17 Верховна Рада прийняла постанову «Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України», низка представників влади заявили про перехід на бік народу. День 20 лютого став переломним у ході подій Революції гідності.
Корисні посилання:
Виховна година до Дня Героїв Небесної Сотні: як провести урок з користю https://naurok.com.ua/post/vihovna-godina-do-dnya-gero-v-nebesno-sotni-yak-provesti-urok-z-koristyu

Виховна година “До Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні”
Мета:
-вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини;
-формувати у школярів ціннісне ставлення до України; прав та свобод людини, європейського вибору українців;
-розвивати в учнів почуття національної самосвідомості та громадянської активності;
-виховувати патріота, громадянина, готового захищати свою Батьківщину.
-сприяти тому, щоб діти усвідомлювали, що необхідно бути гідними громадянами України.
Очікувані результати:
-ціннісне ставлення до демократичних свобод, закріплених Конституцією України;
-розширення знань учнів про події Єврореволюції;
-усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним.
СЦЕНАРІЙ ЗАХОДУ
Декламація вірша на фоні відео «Небесна сотня»

1. Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди залишаться в строю,
Про них народ пісні буде співати.
Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами.
Сьогодні туга душу розпина
Багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна.
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?
Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.
2.  «Небесною сотнею»  називають  українців,  які загинули в центрі  Києва,  на Майдані,  на вулицях Грушевського та Інститутській. Загинули під час масових акцій протесту  протягом зими 2013-2014 років. 
3. А найстрашнішими та найтрагічнішими була   ніч з 18 на 19 лютого - ніч Апокаліпсису, як назвали її пізніше,  після якої наступив  «чорний четвер» - 20 лютого. Саме в ці дні на очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Під час кровавих сутичок та від куль снайперів на Майдані загинуло близько сотні  людей.
4.  Нерівною була ця боротьба.  Сила – проти гарячого серця. Зло – проти добра. Куля – проти мрії.
У центрі міста, на майдані,
в серці країни, мов в пітьмі
навіки душі відлетіли,
там сто героїв полягли.

Грудьми повстали, захищали
нам мирне небо, спів птахів.
І до останнього стояли,
аж поки янгол прилетів.....

Небесна сотня вас навічно
до себе в рай Господь забрав.
Але назавжди залишились
в серцях народу, що повстав.
5.   Чому Небесна Сотня? На Майдані був прийнятий розподіл на сотні, аналогічно розподілу на військові загони часів Запорізької Січі. Сотні мали свої назви від регіонів, звідки приїхали люди, наприклад  Львівська сотня, Донецька сотня, Дніпропетровська  та ін..
6.  Загиблих назвали  НЕБЕСНОЮ Сотнею. Вважають, що їхні душі потрапили до раю, і з неба Сотня продовжує охороняти Україну.  Сотні історій, сотні людських життів, сотні героїв! Сьогодні ми їх згадуємо, бо не маємо права забувати!
7. Вернись до мене! Я тебе благаю.
Вернися, любий! Я тебе так жду.
Тебе безмежно віддано кохаю
І між зірками я тебе знайду.
Всміхнись мені хмаринкою і сонцем.
Змий мої сльози дощиком рясним
І зазирни трояндою в віконце,
Прийди живим у неспокійні сни.
Розвій тривоги, обійми за плечі.
Скажи мені, коханий: “Я живий!”
Та плаче зірка з неба в тихий вечір:
“Небесній сотні вічний упокій!”
8. Автор цих рядків - Тетяна Бондарчук, вона  присвятила їх своєму чоловікові - Сергію Бондарчуку, який загинув на Майдані 20 лютого. Проста українська сім’я: вона вчителька української мови, він-вчитель фізики.
9. Давайте вшануємо тих батьків, які ніколи не дочекаються сина; ту дружину, яка ніколи більше не зможе обійняти свого чоловіка; ту дитину, яка вже ніколи не побачить батьківської посмішки. Їм доводиться жити з цим болем щодня. І, при всіх намаганнях допомогти – словом, ділом, грішми – ми ніколи не зможемо полегшити їхні страждання.
10. Реквієм за Небесною Сотнею.  https://www.youtube.com/watch?v=S80B2qh4u38

11. За що країні стільки болю?
Чим заслужили ми усі?
У небо йдуть нові герої,
Молитви ллються не весь світ.

За що вже сива чиясь мати?
За що ці сльози у батьків?
Він був студент, пішов в солдати,
Що б врятувати рідний дім.

Навіщо донька вже без батька?
Бо він пішов, за її сон,
Що б не було їм вдома страшно,
Був він водій, тепер – герой.
12.  Держава визнала цих людей  героями.  Згідно з Указом Президента,  20 лютого ми відзначаємо День пам’яті Героїв Небесної Сотні.  Усім загиблим під час Євромайдану  посмертно присуджено звання Героя України.
13.  Вірш декламується на фоні плакату «Небесна сотня»
Небесна Сотня дивиться на нас
Із вірою, надією, любов’ю.
 «Про Україну всім подбати час!»-
Вони говорять подвигом і кров’ю.

Герої Сотні, лицарі добра,
Благають нас любити Україну.
В двобій зі злом вступити нам пора.
Воскресне, посміхнеться Батьківщина!

Безсмертна Сотня з неба, із зірок
Хвилюється за долі українців.
По них звіряймо ми щоденно крок.
Почуймо заклик: «Просимо, боріться!

Бо Україна наша над усе!
Вона найкраща в світі і єдина!»
Слова ці вітер з хмарки принесе.
Відважна Сотня в небі синім-синім

Нам шле свій особливий заповіт.
Лунає з неба: «Слава Україні!»
І плаче, плаче яблуневий цвіт.
І журиться за Сотнею калина.

Небесна Сотня дивиться на нас
Із вірою, надією, любов’ю.
«Про Україну всім подбати час!» –
Вони говорять подвигом і кров’ю.

І стукають у душі і серця,
Цвіла щоб незалежна Україна.
Боролась мужньо Сотня до кінця.
Ми заповіт їх виконать повинні.
                              Тетяна Бондарчук
14. Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях.. Вшануємо хвилиною мовчання всіх, хто поклав життя за долю, за волю, за незалежність і свободу нашої з вами єдиної України!
Хвилина мовчання
https://www.youtube.com/watch?v=rYoA3A5k0us

15. Використані матеріали сайту  «Небесна сотня»:
https://nebesnasotnya.com/storinky-geroyiv

ДОДАТОК
«Основні події Революції Гідності»
Листопад 2013
21 листопада. Ця дата є офіційним початком Євромайдану.
У цейдень президент відмінив підписання угоди між Україною та Європейским Союзом, що викликало обурення населення. Соціальними мережами поширилися заклики до протесту. На Майдані з’явилися перші мітингувальники, переважно студентська молодь. Вимоги підписати Угоди з Євросоюзом, які дали назву акції «Євромайдан», стали більш глобальними. До акції долучилися всі, хто бажав, щоб Україна мала можливості для розвитку та подолала корупційну систему.
24-30 листопада. Представники правоохоронних структур побили кийками студентів, які ночували на Майдані.
Люди, шоковані побиттям щирих у прагненнях студентів, масово вийшли на Майдан. Вже за кілька днів кількість учасників акції досягла мільйона осіб. Відбулися перші зіткнення силовиків з мітингувальниками. Відомі публічні люди, митці та вчені висловили підтримку вимогам мітингувальників зі сцен, екранів телебачення, у соцмережах.
Грудень 2013.
Тітушки. Так назвали найманих владою бандитів.
Вони нападали на мітингувальників, організовували провокації — підпали автомобілів, знищення майна, побиття перехожих тощо. Це робилося з метою виправдання репресивних заходів правоохоронних органів — міліція не розслідувала ці злочини, заочно вважаючи винуватцями мітингувальників з Майдану. У відповідь учасники акції створили загони добровольців для самооборони.
Загони Самооборони Майдану взяли на себе функцію дружин, патрулювали місто, захищали людей як від міліції, так і від «тітушок». Структурно організація Самооборони була подібна до організації Запорозької Січі — складалася з сотень (згодом їх стало близько 40). Окрім сотень, які займалися захистом містян та охороною Майдану, були господарчі й медичні сотні. Мітингувальники слідували чітким правилам — не можна вчиняти правопорушення, вживати спиртні напої. Зі всієї України люди передавали на Майдан речі, їжу та гроші.
Учасники. Майдан не був однорідний за мовою або етнічним складом.
У ньому брали активну участь люди різних національностей та етнічного походження (білоруси, грузини, росіяни, вірмени), російсько- та україномовні громадяни. На Майдан ішли люди, які були незгодні з режимом, що знущався й зневажав громадян, які бажали змінити існуючий політичний лад в країні.
8-11 грудня. Відбулося Народне Віче, в якому брали участь понад мільйон осіб.
Президент пообіцяв не застосовувати грубої сили, проте правоохоронні органи здійснили невдалу пробу витіснити мітингувальників з їхніх позицій.
Автомайдан. Водії-протестувальники організували колони машин для пікетування суду та прокуратуру, резиденції президента і його прибічників. Також водії допомагали в охороні Майдану, перевезенні поранених, постачанні продуктів.
Січень 2014
16 січня. Верховна Рада прийняла так звані диктаторські закони, що надавали владі свободу дій у покаранні мітингувальників.
Згідно з новими нормами стало можливим ув’язнення за організацію акції протесту та участь у ній, за носіння захисних шоломів і навіть за допомогу учасникам акції. За викладення «екстремістських» матеріалів в інтернеті загрожувало кілька років ув’язнення, проте визначення «екстремізму» в законі було достатньо нечітке й до нього можна віднести будь-яку громадську діяльність багатьох людей, які не підтримували владу. Закони були реакцією провладної партії на масові протести громадян. Президент підписав закони, хоча вони були антиконституційними (згідно з Конституцією не можна звужувати існуючі права та свободи людини). Згодом виявилося, що прийняття законів здійснювалося з порушеннями. Прийняття диктаторських законів активізувало протестні настрої населення. Відбулися глузливі мітинги — з каструлями, які символізували шоломи.
19 січня. Збройний конфлікт загострився.
Проти мітингувальників застосували кийки та водомети, гумові кулі й світлошумові гранати. Майданівці відповідали силовикам петардами та коктейлями Молотова, спалювали спецтехніку.
20-21 січня. Перемовини активістів з президентом затягувалися, а збройний конфлікт у центрі Києва продовжувався.
Вночі спецпідрозділи атакували барикади, а вранці між мітингувальниками та правоохоронними органами постали священики.
22 січня. Протистояння посилилося.
Радикальні майданівці прагнули дістатися урядового кварталу через вулицю Грушевського,де розгорнулося жорстке протистояння. Від куль снайпера та тортур загинуло декілька людей.
Протягом перших місяців акція мала мирний ненасильницький характер. Адже «диктаторські закони» та вбивства мітингувальників спровокували збройний конфлікт. Перемовини опозиції з президентом не давали результатів, влада не прислухалася до вимог Євромайдану.
23-25 січня. Розуміючи, що влада затягує час, опозиція та учасники акції протесту вийшли з переговорів.
Мітингувальники продовжували зводити барикади, розширюючи територію. Щоб захиститися від прицільних пострілів правоохоронних органів, були розпалені багаття з гумових покришок.
27-29 січня. Влада збільшила число спецпідрозділів і водночас пішла на певні поступки: відставка прем'єр-міністра, скасування більшості диктаторських законів. Також прийнято закон про амністію для«мирних мітингувальників».
Лютий 2014
18 лютого. Ситуація загострилася.
Мітингувальники рушили до урядового кварталу мирною ходою з вимогою обмежити права президента, повернувши стару редакцію Конституції, а також покарати відповідальних за насилля над людьми. Спецпідрозділи зустріли мітингувальників водометами й газом. Убито і поранено десятки людей. Силовики штурмували Майдан, загорівся Будинок Профспілок, де містився штаб Майдану.
19 лютого. Зіткнення продовжилися.
Гинули люди — як бійці самооборони, так і співробітники силових структур. Президент, не маючи інших законних підстав для застосування зброї проти мітингувальників, оголосив «антитерористичну операцію». Відтепер силовики мали право застосовувати вогнепальну зброю на території всієї країни.
20 лютого. Цей день також називають «кривавий четвер».
Майданівці боронили займані позиції та рушили по вулиці Інститутській услід за силовиками, які відступали. Але там чекала засідка — від куль снайперів загинуло більше сімдесяти людей. Кадри розстрілів,зафіксовані на численних відео, поширилися в Інтернеті та викликали обурення української і міжнародної спільнот.
Кривавий розстріл Майдану деморалізував прихильників Януковича. Ввечері того ж дня Верховна Рада засудила насильство, прийняла постанову про незаконність указу про «антитерористичну операцію» та рішення вивести силові структури.
21 лютого. День прощання із загиблими.
Між президентом та опозицією за участі представників європейських держав підписано угоду «Про врегулювання політичної кризи в Україні». Загиблих мітингувальників юридично визнано жертвами.
Віктор Янукович погодився і на обмеження прав президента, і на повернення старої редакції Конституції, і на дострокові вибори протягом 2014 року. Але того ж вечора президент утік, не підписавши ані домовленостей, ані змін до Конституції. Резиденція колишнього президента в Межигір’ї стала символом хабарництва.
22 лютого. Після втечі президента Верховна Рада визнала його самоусунення з посади та більшістю голосів відновила дію старої Конституції.

190 років від дня народження Клавдії Іванівни Алексович [Алексевич (1830–1916)], української письменниці, драматурга, педагога, громадської діячки, першої галицько-руської письменниці.
Заснувала товариство «Руських дам» у Львові, була активною діячкою товариства ім. М. Качковського та товариства «Муза». Світогляд її формувався під впливом політики галицьких русофілів. Автор поезій і статей на різні теми, переважно з педагогіки та громадського життя, друкованих у газетах «Зоря Галицка», «Слово», «Учитель» та ін. Її перу належать «Пісня Ольдини» (1860), «Народні повір'я на Великій Русі», казка «Заклятий ведмідь», п'єси «Запаморочена», «Дві сестрички», «Орендар» та низка інших творів. Писала язичієм. Її комедію «Запаморочена» часто ставили на сцені.

Михайло Петрович Миценко (Колечкін) (20 лютого 1920, с. Злинка, Маловисківський район, Кіровоградська область – 8 листопада 2001, м. Полтава) – український письменник, прозаїк, критик, журналіст. Член Спілки письменників України (1961 р.). Учасник Другої світової війни.
У творчому доробку письменника близько 20 прозових творів. В 1954 році М. Миценко опублікував першу повість «Медалісти». Вона була відзначена другою республіканською премією за кращу книгу про молодь. Майже всі наступні твори письменника – оповіданні й повісті – так чи інакше порушують «шкільну тему»: «Чисті струмки» (1960), «Молоді грози» (1963), «Зорепад» (1964), «Барвінок та рута» (1965), «Вітровій» (1966), «Нема зерна неправди»(1967), «Пізнай самого себе» (1969), «Жадання» (1972), «Омелькові вітри» (1974). Сам Михайло Миценко так характеризував своє ідейно-творче кредо: «…я прагну художньо дослідити й розкрити характери наших молодих сучасників, вказати на витоки небуденного, героїчного, самовідданого в житті й діяльності будівників нового життя…».

21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови

Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» - звучало у заголовку документа. Міжнародне свято рідної мови мало послугувати захисту мови як культурної спадщини кожної окремої національності, кожної народності на нашій планеті.
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.
Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із 6000 мов, які нині існують, половина з них знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Привернення уваги міжнародної спільноти до цієї теми – важливий крок до визнання необхідності захистити різноманіття культур. Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
Корисні посилання:
Крилаті вислови і цитати про українську мову, які актуальні досі
         

Сценарій, присвячений Міжнародному дню рідної мови

Тема: «Рідна мова – серця мого подих»
Мета: ознайомити учнів із скарбами української мови, виховувати почуття патріотизму і гордості. 
Обладнання: святкова газета, присвячена Дню рідної мови; стенд-виставка книг про розвиток української мови; добірка поезій та висловлювання про мову; словники української мови; виставка кращих учнівських творів та малюнків; мультимедійна презентація.
                                                               
 ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
І Ведучий.
Мова — одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Бувають такі ситуації, коли навіть звучання рідного слова стає причиною особливого душевного стану, емоційного збудження будь-якої людини, не кажучи вже про тих, хто наділений, емоційно-образним баченням світу. Тож нехай наші почуття на сьогоднішньому святі стануть не тільки емоційними, а і яскраво колоритними й незабутніми. 
Доброго дня шановні гості та учасники нашого заходу!
ІІ Ведучий. 21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.     Заснування Дня рідної мови має велике значення, адже за оцінками фахівців, із понад 6000 мов, які нині існують у світі, значна частина перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Щороку повністю перестають вживатися близько десяти мов. Для того, щоб мова не зникла, за свідченням науковців, необхідно, щоб нею спілкувалися принаймні сто тисяч людей. 
І Ведучий. В Україні цей день відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови,   Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.
ІІ ведучий.  Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.
І ведучий.  Українська мова, одна з найбагатших, наймилозвучніших в індоєвропейській мовній сім’ї, пройшла нелегкий, тернистий шлях, поки стала державною в незалежній Україні. Її державний і офіційний статус закріплений десятою статтею Конституції України.
 (Виходять читці)
1.                  Як довго ждали ми своєї волі слова!
І ось воно тепер співа, бринить.
Бринить, співає українська мова,
Чарує, тішить і п’янить. 
2.                  Трембітна мово, музико, калино!
Звучи в розмові, повсякчас звучи.
Говориш ти – говорить Україна.
О рідне слово, більше не мовчи!
3. Велична, щедра і прекрасна мова.
Прозора й чиста, як гірська вода,
Це України мова барвінкова,
Така багата й вічно молода.
4. Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни —
Мову, як матір, любіть!
 І Ведучий  Говорячи сьогодні про рідну українську мову, не можна не згадати про полум'яних синів українського народу, які зберегли її і донесли до нас. Серед цих людей відомі вам Григорій Сковорода, Квітка-Основ'яненко, Леонід Глібов, Іван Франко.
ІІ Ведучий Та найбільшого розквіту наша мова досягла у творчості українського поета, художника Т. Г. Шевченка, великого Кобзаря.
Близько п'ятсот разів видавалися твори Шевченка в Україні після його смерті. Вони перекладені більше як ста мовами світу. Послухайте, яка чудова мова в його віршах.
(Учні розповідають вірші Т.Г.Шевченка) 
1.                  Ну що б, здавалося, слова...
     Слова та голос - більш нічого,
    А серце б"ється – ожива
   Як їх почує!..
2.                  Не одцуравсь того слова,
 Що мати співала,
Як малого повивала
З малим розмовляла;
3.                  Не одцуравсь того слова,
 Що про Україну
Сліпий старець, сумуючи,
Співає під тином.
4.                  ...Ради їх
   Людей закованих моїх,
  Убогих, нищих... Возвеличу
  Малих отих рабів німих!
  Я на сторожі коло їх
   Поставлю слово.
                 Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».
1-й ведучий
. 1840 рік. Уперше виходить друком «Кобзар Т. Шевченка. Українська літературна мова стає на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації; на цьому шлях були і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів
2-га ведуча  Московські цензори виправляли книжки українських авторів, уніфікуючи мову на московський зразок.
1-й ведучий. Почата ця чорна справа Петром І, який методично запроваджував централізовані утиски, жорстоко винищуючи козаків і селян, поглиблював духовний геноцид.
Учні зачитують трагічні дати в історичному календарі української мови.
Можна створити із сухих гілок дерево, на якому учні пов’яжуть чорні стрічки з трагічними датами,  як символ журби 
1720 рік —
російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
1769 рік — видано розпорядження Російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1862 рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
1863 рік — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1884 рік — закрито всі українські театри.
1914 рік — російський дар Микола II ліквідовує українську пресу — газети і журнали.
1938 рік - сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 рік — видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів на 2 групи російські та українські. Це призвело до того, що багато українців стали ігнорувати рідну мову.
1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську було відсунуто на третій план. 
1-й ведучий.
Мова... Співуча й натхненна, гнана й переслідувана, принижувана й охрещена «холопською», вона була, є і буде коренем народу. Витерпівши страшне лихоліття, тортури, перегорівши, як криця, дійшла до нас загартованою і мужньою.
2.
Ведучий.  Українська мова і пісня. Вони супроводжують людину з перших до останніх хвилин життя. Пісня – душа народу, це його краса і доброта. Українська мова вважається однією з наймилозвучніших мов у світі.
1 Ведучий.  На одній міжнародній конференції було названо три мови, які є найкращими для співу: італійська, українська, грузинська. 300 тисяч пісень склала Україна цією мовою.
2 Ведучий.    Пісня існує стільки ж, скільки існує людина. Навіть легенда така є.
Інсценізація легенди
Відеоролик Легенда про пісню
Автор.  Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами.
Бог. (Вигукує таланти, якими може наділити і роздає надписи).
Елегантність і краса ( підходить дівчина з надписом на грудях – Франція).
Любов до господарювання ( - Угорщина)
Дисципліна і порядок  (  - Німеччина)
Владність   ( - Росія)
Здатність до торгівлі  ( -  Польща)
Хист до музики   ( Італія)
Автор. Обдарувавши всіх, підвівся Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. ( Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калин. )
Бог. - Хто ти ? Чого плачеш?
Дівчина. - Я –українка , а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові та пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт.
Бог. - Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав.   -  Як же зарадити твоєму горю?
 (Дівчина хотіла йти, та Бог, піднявши правицю, зупинив її.)
Бог. - Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це  - пісня!
Дівчина.  – Щиро дякую і з радістю приймаю цей дар! ( Дівчина вклоняється низенько)
Автор.  – З ясним обличчям і вірою понесла дівчина  пісню в народ. І з тих пір наша славна Україна вважається найкрасивішою, найспівучішою країною світу!
Учні виконують  пісню «Мова єднання» Н. Бужинської
І Ведучий.  А який тонкий та дотепний український гумор! Наш народ захоплювався не тільки лірикою, а й любив дошкульне слово чи добродушний сміх. Я думаю, що нікого не залишають байдужими гуморески Павла  Глазового

П.  Глазовий «Кухлик»
Автор:
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не минає жодної крамниці.
Попросив він:
Дід:
- Покажіть кухлик той, що з краю.
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.
 Дід:
 - Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
Продавщиця:
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.
Автор:
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
Дід:
- На Вкраїні живете й не знаєте мови.
Автор:
Продавщиця теж була гостра та бідова.
Продавщиця:
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.
Автор:
І сказав їй мудрий дід:
Дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Сценка «Багатство нашої мови» 
Відео «потяг»
І Ведучий  Один випадок, який яскраво засвічує багатство нашої мови.
У купе вагона першого класу потяга Львів – Відень їхало четверо пасажирів-інтелектуалів: англієць, німець, італієць, четвертим був  українець.  Розмова точилася навколо різних тем. Нарешті заговорили про мову: чия краща, багатша, досконаліша і якій бути провідною у світі. Звісно, кожен почав вихваляти свою рідну.
               Першим заговорив англієць:
- Англія – країна великих завойовників і мореплавців, які поширили славу англійської мови, рознесли по всьому світу.
- Ха-ха – Німецька мова – то мова двох великих імперій – Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи.
Тут усміхнувся італієць і стиха мовив:
- Панове, ви обидва не маєте рації. Бо італійська  мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання.
Українець  промовив:
- Ви ж бо, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажімо, своїми мовами прочитати невеликий твір, у якому
всі слова починалися б з однакової літери?
- Ні, ні, це неможливо!
- Ось вашими мовами це неможливо, а нашою зовсім просто. Назвіть якусь букву.
- Хай буде «ес».
- Гаразд. 
Вірш називається «Самотній сад»
Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток – срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє,
Сад – солодкий спокій – спить.
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи –
Срібні співи серенад.
Стиха стеляться сніжинки –
Спить самотній сонний сад.
- Геніально! Неймовірно!
Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби. 
І ВЕДУЧИЙ: Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її.
Тож оволодіваймо цим різцем так щоб з-під наших рук виходила тільки краса.
ІІ  Ведучий :  Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають Сина.
Спіши до неї, доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те слово – вічне і земне,
За часом час нам світ перестилає.
«Як би тобі, доню…»
 (Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках)
 Мати:Як би тобі, доню, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро.
Бо і так доволі хтось насіяв зла,
І холонуть душі наші без тепла. 
Донька:                                Забувають діти мову матерів.
                                              Глянь, від того болю світ аж посірів.
                                               Стогне від розпуки зранена земля,
                                               І сивіти стала матінка моя. 
Мати: Доню моя, доню, синьоока зірко,
У житті буває солодко і гірко.
Як би твої очі не манили зваби,
Не посмій вчинити Батьківщині зради.
Можеш призабути запах рути –м’яти,
Але рідну мову мусиш пам’ятати.
Можеш не впізнати голосу діброви,
Та не смій зректися маминої мови! 
ІІ Ведучий. Що є найцінніше в житті кожної людини? Рідна мати, рідна земля, рідна мова. У рідному слові початок усіх початків людського буття. Пам'ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.
Не замовкай ніколи, рідне слово,
Іскрися жартом, піснею злітай.
Над нами квітни завжди веселково,
Щоб сяяв щастям український край.
І Ведучий. Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово - щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни. Всього вам найкращого! Дякуємо всім, хто брав участь у його підготовці. Хай вам щастить!
 Лунає музика


21 лютого - 150 років від дня народження Ісидора Івановича Дольницького (1870–1924), українського священика, педагога, дослідника церкви, церковного діяча
Ісидор Іванович Дольницький (21 лютого 1830, с. Старі Залізці, нині нині в межах смт ЗалізціТернопільська область — 22 березня 1924, м. Львів) — український релігійний діяч, учитель Колегії св. Атанасія в Римі, потім духівник і професор Львівської духовної семінарії, папський диякон, домашній прелат папи Лева ХІІІ, видатний учений-богослов Української Греко-Католицької Церкви, що виховав багато поколінь священників Галичини.



22 лютого - 140 років від дня народження Осипа Васильовича Турянського (1880–1933), українського письменника, критика
Турянський Осип Васильович (більш відомий в літературних колах за псевдонімом Іван Думка) – вітчизняний поет, літературний критик.
Був народжений у с. Оглядів, що на Львівщині, 22 лютого 1880 року. Син тесляра, хлопець закінчив сільську школу, а пізніше – українську гімназію у м. Львів. Фахову освіту отримав у Віденському університеті, де захистив дисертацію та отримав звання доктора філософських наук. Повернувшись на Батьківщину, зробив значний внесок в освітянські процеси на рідних землях: тривалий час вчителював у середніх школах Галичини, а з 1910 – в Перемишлянській гімназії. На початку Першої Світової війни був мобілізований до австрійського війська. Під час воєнних дій на сербсько-австрійському фронті потрапив у полон. Опинившись знову в Австрії, О. Турянський працював викладачем правознавства в університеті, займався видавничою справою. Однак, підірване полоном здоров’я з кожним днем дедалі хиткішим: помер літератор у Львові 28 березня 1933 року.
За життя його творчість не була широко відомою, лише через 50 років була широко оприлюднена і гідно поцінована.
Серед найвідоміших творів Осипа Турянського (псевдонім Іван Думка) – вже названа   повість-поема «Поза межами болю», повісті «Дума пралісу»  та  «Син землі», збірка оповідань «Боротьба за великість», комедія «Раби».

23 лютого - 90 років від дня народження Василя Степановича Бородіна (1930–2011), українського літературознавця
Василь Степанович Бородін (23 лютого 1930, Прилєпи Мантуровського району Курської області — 21 червня 2011Київ) — український літературознавець. Закінчив Харківський університет (1953). Член КПРС з 1959. З 1956 працював в Інституті літератури ім. Т Г. Шевченка НАН України, 1984—96 — завідувач відділом шевченкознавства цього інституту.
Лауреат державної премії з науки і техніки 2017 р. (посмертно) за роботу «Цивілізаційний вибір України і соціальний прогрес». Наукові інтереси Бородіна пов'язані переважно з дослідженням історії Шевченкових текстів і цензурної історії видань творів поета. Книжка Бородіна «Три поеми Т. Г. Шевченка» (Київ1964) присвячена поемам «Сова», «Сліпий» і «Наймичка» як певному етапові в розвитку жанру соціально-побутової поеми в творчості Шевченка.
У книжці «Т. Г. Шевченко і царська цензура» (Київ, 1969) досліджено історію прижиттєвтих видань творів поета — «Кобзаря» 1840 і 1860, «Гайдамаків» (1841), «Гамалії» (1844), «Тризны» (1844) і «Букваря южнорусского» (1861). У праці «Над текстами Т. Г. Шевченка» (Київ, 1971) на матеріалі історії тексту «Кобзаря» 1860 й окремих творів поета досліджується проблема основного тексту поезії Шевченка.
Ряд розвідок Бородіна опубліковано в збірниках праць наукових шевченківських конференцій. Бородін — один із упорядників шеститомного «Повного зібрання творів» Шевченка (т. 1—4, 6, Київ, 1963—1964).

25 лютого - 170 років від дня народження Володимира Григоровича Барвінського (1850–1883), українського письменника, публіциста, видавця, юриста, громадсько-культурного діяча
Барвінський Володимир Григорович (псевд.: Василь Барвінок, Ришмидинов; 25.02.1850–03.02. 1883) – укр. політик, громад. ді- яч, публіцист, письменник. Брат Ол.Барвінського та Ос.Барвінського. Н. в с. Шляхтинці (нині село Терноп. р-ну Терноп. обл.) у сім'ї священика. 1872 закінчив правничий ф-т Львів. ун-ту. Один із організаторів та ідеологів народовського руху (див. Народовці) в Галичині, стояв біля витоків укр. варіанта концепції "органічної праці", що орієнтувала укр. діячів на використання легальних можливостей для зміцнення матеріальних та інтелектуальних сил народу, введення його в контекст європ. політ. цінностей, виступав за налагодження рівноправних укр.-польс. взаємин. Наприкінці 1860-х рр. належав до активних творців т-ва "Просвіта". Ред. час. "Правда" (1876–80), засн., видавець і ред. газ. "Діло" (1880–83). Організатор першого укр. нар. віча у Львові (1880). Автор численних статей на політ. і сусп. теми, низки прозових творів (повість "Скошений цвіт" тощо).

27 лютого - 110 років від дня народження Федора Михайловича Потушняка (1910–1960), українського письменника, етнографа, археолога, педагога
Фе́дір Миха́йлович Потушня́к (літературний псевдонім — Ф. Вільшицький, Ф. Пасічник; 27 лютого 1910, Осій — 12 лютого 1960, Ужгород)— український закарпатський письменник, науковець — етнограф, археолог.
Початок його літературної діяльності припадає на другу половину 20-х рр. Перші поезії Потушняка друкувалися в журналах «Пчілка», «Наш рідний край», «Підкарпатська Русь», «Говерла», в «Студентському альманасі» та ін.
Заслужене визнання письменникові принесли прозові твори, що ввійшли до книжки «Земля» (1938), «Оповідання» (1942)… У повоєнний період Федір Потушняк опублікував книгу оповідань «В долині синьої ріки» (1957), роман «Повінь» (1959).
Треба зазначити, що в дорадянський період Ф.Потушняк активно займався етнографією,цікавився фольклористикою, історією літературного процесу на Закарпатті, а також діалектологією. Зокрема, у галузі етнографії увагу дослідника привертали різноманітні народні вірування про предмети, речі, осіб тощо. У результаті науково-дослідницької роботи Федір Михайлович написав більше тридцяти статей про народні вірування закарпатців в сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, душу, у відьом, у скарби, їжу («Огонь в народних віруваннях» (1941), «Вода, земля і воздух в народнім віруванні (1942).
Федір Потушняк відомий як автор поезій, поезій у прозі, романів. Його творчість є виразно модерністською. Дослідники відзначали риси символізму, імпресіонізму, сюрреалізму тощо, що не вписувалось в програму соцреалізму й спровокувало тиск на життя Федора Потушняка.
Потушняк-прозаїк поєднав традиційне реалістичне письмо з письмом новітнім, позначеним синтезом народної міфології, вірувань та звичаєвості з неоромантичним демократизмом і лаконічністю вислову, ритмічністю густої образності текстів, властивою імажинізму, психоаналітичним заглибленням у феномен людського духу. Федір Потушняк працював у галузі художнього перекладу з англійської, італійської, німецької, польської, угорської, французької.

28 лютого - 130 років від дня народження Осипа-Романа Йосафатовича Сорохтея (1890–1941), українського живописця, графіка, педагога
28 лютого1890р. народився Сорохтей Осип-Роман Йосафатович - маляр, графік, карикатурист, педагог. Народився в с. Баранчичі Самбірського повіту, тепер с. Баранівці Самбірського р-ну Львівської обл.
Сорохтей був яскравим представником авангардної течії у мистецтві початку ХХ ст. Працював у жанрі портрету, графічної сатири, релігійного мистецтва, натюрморту.
Сорохтей працював у техніці рисунку й акварелі, рідше олії. Повні експресії графічні портрети (Т. Шевченка, І. Котляревського, Є. Гребінки, М. Менцинського, автопортрети та ін.), прикарпатські пейзажі, побутові картини, релігійні композиції (серія страстей Христових), натюрморти, численні карикатури стрільців і старшин УСС, учителів, церковних, культурних і громадських діячів (єпископа Г. Хомишина, І. Франка, М. Черемшини, М. Руданського, О. Новаківського, С. Крушельницької, С. Людкевича, В. Барвінсьхого, І. Боберського та ін.), ілюстрації до книги «Життя й пригоди Цяпки Скоропада» А. Тото-Долото (1926).
Учасник виставок ГДУМ, АНУМ, УСС у Львові; 2 міжнародні виставки дереворитів у Варшаві (1931); посмертні ретроспективні виставки творів Сорохтея у Станіславові (1942) і Львові (1970).

28 лютого - 190 років з дня народження Григорія Ґе (1830-1911), письменника, художника;
Григорій Миколайович Ґе (псевдонім Григір Лядава; 16 (28) лютого 1830Вороніж — 1 (14) листопада 1911Миколаїв) — український культурний і громадський діячісторик-краєзнавецьпрозаїкпубліцист і драматург; брат художника-передвижника Миколи Ґе і письменника Івана Ґе.
Григорій Миколайович Ге був однією з найбільш помітних і цікавих фігур в суспільному житті м. Миколаєва наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. Досліджував історію міста Миколаєва. У 1881 р. з його ініціативи організовано Миколаївську громадську бібліотеку (нині Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Гмирьова). На сторінках місцевих газет виступав з оглядом художніх виставок, фейлетонами, театральними рецензіями, публічними статтями. В 1890 р. заснував і очолив артистичний гурток. Для гуртківців і широкого загалу читав лекції «Про драматичне мистецтво», згодом видав їх окремою книгою, в якій на основі закордонних і вітчизняних джерел розробив основи теорії сценічного реалізму.

27 лютого - 1991  Постановою Верховної Ради УРСР ратифіковано "Конвенцію про права дитини"

Україна взяла на себе ряд зобов'язань з покращення добробуту дітей — зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. Ця Конвенція була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року. Крім того, у 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії та щодо участі у збройних конфліктах, які з того часу стали частиною національного законодавства.
Періодично, один раз на чотири роки, Україна звітує перед Комітетом ООН з прав дитини про дотримання положень згаданої Конвенції. Охорону дитинства в Україні визначено стратегічним загальнонаціональним пріоритетом.
Корисні посилання:
1.                 Відео «Конвенція про права дитини»
2.     Презентація "Конвенція ООН про права дитини" просвітницька година
https://naurok.com.ua/prezentaciya-konvenciya-oon-pro-prava-ditini-prosvitnicka-godina-dlya-zdobuvachiv-osviti-i-kursu-ptu-108207.html